Дивитися на зруйновані будинки, історичні пам’ятки та рахувати жертв вже давно наша щоденна рутина...

Поки йде злива, забігла випити кави в Нарманли хан. Повернула голову і побачила буквально ті самі три персони з минулого Туреччини, яких обожнюю і з якими б я хотіла затусити: Бедрі Рахмі Ейюбоглу, Ахмед Хамді Танпинар і Аліє Бергер. Ото була б вечірка.
Подробнее

​​Відчинив якійсь чоловік, посміхнувся. Я пояснила, що я з України, вивчаю релігію і хочу подивитися на дім, де жив Бахаулла. Чоловік запросив мене в дім. Дві паломниці сиділи роздивлялися фотографії за столом, мене попросили присісти в сусідній кімнаті. За дві хвилини, коли паломниці пішли молитися на верхній поверх, мені дали чаю і сіли розмовляти. Я розповіла, що колись наша організація проводила літню школу разом з бахаї, і що ми дружимо з нашою українською громадою. А чоловік розповідав мені, що він вже 12 років як послідовник Бахаулли і 7 з них служить в цьому будинку, приймає гостей. Він турок, його батьки мусульмани, але він став атеїстом, став досліджувати релігії і згодом знайшов Віру Бахаї. Він мене запросив наверх, показати реліквії, що у них зберігаються. Там декілька речей Бахаулли, речі його дружини та їхніх дітей. Всюди багато вишуканих антикварних меблів, дуже приємна атмосфера. Оригінальний будинок був знищений пожежею. Цей був збудований сином Бахаулли у 1953 році. Тому власне, зовні він не виглядає цікаво. Звісно, ані вивіски, ані інших опізнавальних знаків немає. І я вирішила, що краще не ділитися адресою, щоб не турбувати зайвий раз спокій цих людей. Але вона є в інтернеті, якщо є час та натхнення, можна знайти. Розпрощалися ми дуже тепло, він порадив мені не вешатися Фатіхом і йти на Балат, до якого залишалося якихось 20 хвилин. Єдине зроблене мною фото з кімнати очікування.
Подробнее

На горі стояв красивий помаранчевий двоповерховий дім з елегантними сходами, схожих я багато бачила в Едірне. Очевидно стара архітектура, і я звісно зраділа, бо вирішила, що саме туди я й прямую. Аж раптом мені дещо пригадалось з того, що я читала і глянула на карту. Так, то не мій дім. Будівлю, що я шукала, я пройшла не помітивши, така вона непримітна. Я присіла навпочіпки, бо мені був потрібен відпочинок після миски сирійського фетте з кеш’ю та мигдалем. Будинок як будинок, що там дивитися. Але якщо б я могла зайти, то інша справа! Бо це ж місце паломництва, святе місце. Так от я сьогодні прийшла до будинку на Фатіхі, де у 1863 році 4 місяці сидів на домашньому ув’язненні Бахаулла, пророк та засновник Віри Бахаї. Бахаулла дуже муляв перській владі зі своїми новими ідеями рівності та любові, й вони зробили запит в Константинополь, щоб його можна було вислати кудись. Спочатку це був Стамбул, потім Едірне, ну а далі його відправили вже на територію Ізраїлю сидіти в нормальному карцері. Зараз по маршруту заслання Бахаули його послідовники відправляються в паломництво. Біда в тому, що Віра Бахаї доволі закрита громада. Це пов’язано з типовою ексклюзивністю, а ще з тим, що вони досить жорстко переслідуються в багатьох країнах. Щоб потрапити в будинок Бахаулли в Едірне, мені керівниця української громади писала лист спеціальний. Але йти далі сил не було, мені конче треба було перепочити. І тоді я зробила свій улюблений трюк: подзвонила в двері і зачекала, чи хтось відчинить. ⬇️⬇️⬇️
Подробнее

Надихаюче інтерв'ю з перекладачкою "Чумних ночей" Орхана Памука. Тільки сьогодні казала колезі, що досить з мене історій про успішних поліглотів, і от - інтерв'ю про людину, яка в дорослому віці здолала мову і змогла перекласти Памука. Моя повага та захоплення, та люта заздрість. https://zbruc.eu/node/116463?fbclid=IwAR2YPF9YZbvXMAibDWRayfZOQe-8xlo9OZVyGgX438XgnFV4boVa847NHN4
Подробнее

Подробнее

Так, вони об'єдналися з Akbank Caz Festivali, тому програма стримана, усього два концерти: 23 вересня буде концерт у дворі церкви Панагії https://mobilet.com/tr/event/23371/ А 24 вересня концерт в саду Sakip Sabancı Müzesi — ну тобто теж краєвид там фантастичний. Але Єнікьой заслуговує уваги і без концертів 😊
Подробнее

Справжня перлина Єнікьою знаходиться прямо поруч з церквою, у торгівельному центрі під мечеттю (я отримую нереальне задоволення писати такі речення, дякую боженька за Стамбул). Там знаходиться один з моїх найулюбленіших букіністичних магазинів в місті. На мапі його немає, але фізична вивіска є. Треба пірнути в цей гм.. торгівельний ряд, чи центр, чи хто знає як це правильно називається? І там побачите традиційний Sahaf. Він дуже тісний, книги іноді звалені дещо хаотично, але насправді там є система, можете спитати продавця, якщо шукаєте щось конкретне. Якось мене напоїли там чаєм а ще пропонували цигарку (відмовилась). А ще я винесла звідти величезний том Джона Фрілі про Роберт коледж за 1 євро (курс був по 14 лір). Але найкраще, що там сталося зі мною, це коли продавець вирішив похвалитися своїм асортиментом та показав перше видання Джулії Пардо The Beauties of the Bosphorus 1838 року. Струшувати пилюку зі старих книжок входить в мій особистий рейтинг найромантичніших занять. Ну а урвати щось цікаве за 1 євро, то взагалі 🥰🥰🥰 Ну а звідти вже буквально 200 метрів і буде головна пам’ятка Єнікьою – церква Панагії (тобто Богоматері). Наразі це моя улюблена церква в Стамбулі. Я про неї писала ось тут цієї зими, там і фото є. Церква з садом і дзвіницею дійсно виглядають дуже гарно – зелень вздовж брукованої доріжки, що здіймається вверх, дзвіниця, що стоїть трохи вище церкви. Минулорічні джазові дні – ага, згадали навіщо взагалі про Єнікьой заговорили – проходили в саду церкви. Здається, це ідеальне місце. Як раз навпроти церкви через головний проспект знаходиться Emek cafe, куди люди приїжджають на суботні та недільні сніданки. Тераса кафе виходить на самісінький Босфор, тому на вихідних тут завжди повно людей. От так і вийде дуже мила розслаблена прогулянка між церквами та кав’ярнями, яли та книжковими, вздовж Босфору та повсякчас видряпуючись наверх оцінити той самий Босфор. Можу тільки уявити яке приємне повітря йде наприкінці вересня з води.
Подробнее

​​Я люблю починати прогулянку із зупинки вапуру İstiniye. Спочатку проходжу повз вірменської церкви Сурп Асдвадзадзіна, яка буває відчинена тільки на літургію. Церква була збудована у 1794 році, а у 1834 році відреставрована. Вона працює і зараз, якщо пощастить у неділю перед сніданком з видом на Босфор, можна заглянути. Десь за 400 метрів буде місцева книгарня Yeniköy Kitapçısı. Вхід знаходиться з головного проспекту, але треба буде трохи піднятися сходами і тоді у вас буде нагода попорпатися в книжках з чудовим краєвидом на Босфор. Треба зізнатися, що хоч асортимент дуже пристойний, ціни трохи завищені. Звісно, там можна просто випити оверпрайс чай з книжкою з полиці. Мені одного разу пощастило ділити місце під вікном зі здоровенним жовтим собакою. Романтік 🥰 Ще 400 метрів вздовж Босфору і особняків, і ви прийдете до сходинок, що ведуть до церкви Святого Миколая, збудована у 1838 році. Це насправді прихована від очей церква, яку я жодного разу не заставала відчиненою, але я здаватися не збираюся. Вулицею вище знаходиться будівля старої грецької школи для дівчат, яка була збудована у 1870 році на пожертви Хрістокіса Зографеона, який також профінансував школу біля Галатасарайського ліцею, і зачинилася лише у 1980. Зараз там знаходиться Англійська приватна середня школа. Зовнішній вид школи дає уявлення про архітектурні смаки та фінансові можливості місцевої громади краще ніж церкви, як на мене. Бо школи то геть секулярні заклади і так вкладатися в школи можуть: а) дуже багаті люди; б) люди з дещо прогресивно-просвітницькими ідеями. Ну а греки 19 століття в Константинополі переважно такі і були. Відразу після сходів до церкви Св.Миколая, є ще один заклад – Yeniköy kahvesi, який на гугл мепс позначен чомусь як Yeniköy Coffee House. Це місце, яке б я з купою дисклеймерів, назвала традиційним (ну бо хто його знає які критерії традиційності в Стамбулі мають бути?). Воно належить до класу чи то кав’ярень, чи то барахолок, де скупчено всякого добра на стінах, їжа посередня, а кава гірка. Там теж є затишна тераса з видом на Босфор, який влітку заростає зеленню. Але навіть якщо вид весь закритий деревами, все одно кафе дуже приємне. Ще трохи вверх по головному проспекту і ви знайдете одноповерхову рожеву дуже скромну церкву Святого Георгія. Іноді там є хтось, хто пустить вас принаймні заглянути в притвор. Церква зовсім бідненька, але нехай до колекції буде в нашому списку. ⬇️ ⬇️ ⬇️
Подробнее

Як на мене, Єнікьой це ідеальний романтичний одноденний get away з Бейоглу, Есенюрту або навіть з вашого Хілтона на Сутланахметі (туристи ж теж стомлюються від міста хоч іноді?). І романтика, як завжди, починається з подорожі вапуром. Для тих, хто не хоче занадто далеко від центру вибиратися, завжди є ближчі зупинки: Арнавуткьой, Бєбєк, парк Еміргян. Темп міста починає уповільнюватися десь вже в районі Бєбєку і як раз біля Еміргяна стає зовсім пригородим, трохи сонним. Як і годиться кожному порядному махалле з köy в назві, то раніше був пригород міста і серед місцевих аборигенів знався як Νεοχώρι, що і з турецької і з грецької перекладається як «Нове село». І, як годиться поселенню у Босфора, воно розвинулось у дуже респектабельне місце для людей з певним статком. До погромів 1955 року населення складалося переважно з греків, вірмен та євреїв. Тобто з одного боку, тут є чудові яли – великі набережні особняки, збудовані у 19 ст. А з іншого боку, є грецькі та вірменська церкви та синагога. ⬇️ ⬇️ ⬇️
Подробнее

Yeniköy 23-24 вересня в Єнікьой будуть проходити чергові Caz günleri. Тільки вчора побачила оголошення в їх інстаграмі, поки ані білетів, ані програми. Я трохи заздрю тому, що є люди, які не планують життя за півроку наперед, але й трохи злюся, бо могла б спланувати свій вересень інакше. Як би там не було, джазовий міні фест – це чудовий привід вибратися в Єнікьой, оскільки їхня мета як раз привернути увагу до махаллє та його різних площадок. Ну а мені привід подумати про улюблене махаллє. ⬇️ ⬇️ ⬇️
Подробнее