Стамбульский синдром
На горі стояв красивий помаранчевий двоповерховий дім з елегантними сходами, схожих я багато бачила ...
На горі стояв красивий помаранчевий двоповерховий дім з елегантними сходами, схожих я багато бачила в Едірне. Очевидно стара архітектура, і я звісно зраділа, бо вирішила, що саме туди я й прямую. Аж раптом мені дещо пригадалось з того, що я читала і глянула на карту. Так, то не мій дім. Будівлю, що я шукала, я пройшла не помітивши, така вона непримітна.
Я присіла навпочіпки, бо мені був потрібен відпочинок після миски сирійського фетте з кеш’ю та мигдалем. Будинок як будинок, що там дивитися. Але якщо б я могла зайти, то інша справа! Бо це ж місце паломництва, святе місце.
Так от я сьогодні прийшла до будинку на Фатіхі, де у 1863 році 4 місяці сидів на домашньому ув’язненні Бахаулла, пророк та засновник Віри Бахаї. Бахаулла дуже муляв перській владі зі своїми новими ідеями рівності та любові, й вони зробили запит в Константинополь, щоб його можна було вислати кудись. Спочатку це був Стамбул, потім Едірне, ну а далі його відправили вже на територію Ізраїлю сидіти в нормальному карцері. Зараз по маршруту заслання Бахаули його послідовники відправляються в паломництво.
Біда в тому, що Віра Бахаї доволі закрита громада. Це пов’язано з типовою ексклюзивністю, а ще з тим, що вони досить жорстко переслідуються в багатьох країнах.
Щоб потрапити в будинок Бахаулли в Едірне, мені керівниця української громади писала лист спеціальний. Але йти далі сил не було, мені конче треба було перепочити. І тоді я зробила свій улюблений трюк: подзвонила в двері і зачекала, чи хтось відчинить.
⬇️⬇️⬇️