Поки йде злива, забігла випити кави в Нарманли хан. Повернула голову і побачила буквально ті самі три персони з минулого Туреччини, яких обожнюю і з якими б я хотіла затусити: Бедрі Рахмі Ейюбоглу, Ахмед Хамді Танпинар і Аліє Бергер. Ото була б вечірка.

​​Відчинив якійсь чоловік, посміхнувся. Я пояснила, що я з України, вивчаю релігію і хочу подивитися на дім, де жив Бахаулла. Чоловік запросив мене в дім. Дві паломниці сиділи роздивлялися фотографії за столом, мене попросили присісти в сусідній кімнаті. За дві хвилини, коли паломниці пішли молитися на верхній поверх, мені дали чаю і сіли розмовляти. Я розповіла, що колись наша організація проводила літню школу разом з бахаї, і що ми дружимо з нашою українською громадою. А чоловік розповідав мені, що він вже 12 років як послідовник Бахаулли і 7 з них служить в цьому будинку, приймає гостей. Він турок, його батьки мусульмани, але він став атеїстом, став досліджувати релігії і згодом знайшов Віру Бахаї. Він мене запросив наверх, показати реліквії, що у них зберігаються. Там декілька речей Бахаулли, речі його дружини та їхніх дітей. Всюди багато вишуканих антикварних меблів, дуже приємна атмосфера. Оригінальний будинок був знищений пожежею. Цей був збудований сином Бахаулли у 1953 році. Тому власне, зовні він не виглядає цікаво. Звісно, ані вивіски, ані інших опізнавальних знаків немає. І я вирішила, що краще не ділитися адресою, щоб не турбувати зайвий раз спокій цих людей. Але вона є в інтернеті, якщо є час та натхнення, можна знайти. Розпрощалися ми дуже тепло, він порадив мені не вешатися Фатіхом і йти на Балат, до якого залишалося якихось 20 хвилин. Єдине зроблене мною фото з кімнати очікування.

На горі стояв красивий помаранчевий двоповерховий дім з елегантними сходами, схожих я багато бачила в Едірне. Очевидно стара архітектура, і я звісно зраділа, бо вирішила, що саме туди я й прямую. Аж раптом мені дещо пригадалось з того, що я читала і глянула на карту. Так, то не мій дім. Будівлю, що я шукала, я пройшла не помітивши, така вона непримітна. Я присіла навпочіпки, бо мені був потрібен відпочинок після миски сирійського фетте з кеш’ю та мигдалем. Будинок як будинок, що там дивитися. Але якщо б я могла зайти, то інша справа! Бо це ж місце паломництва, святе місце. Так от я сьогодні прийшла до будинку на Фатіхі, де у 1863 році 4 місяці сидів на домашньому ув’язненні Бахаулла, пророк та засновник Віри Бахаї. Бахаулла дуже муляв перській владі зі своїми новими ідеями рівності та любові, й вони зробили запит в Константинополь, щоб його можна було вислати кудись. Спочатку це був Стамбул, потім Едірне, ну а далі його відправили вже на територію Ізраїлю сидіти в нормальному карцері. Зараз по маршруту заслання Бахаули його послідовники відправляються в паломництво. Біда в тому, що Віра Бахаї доволі закрита громада. Це пов’язано з типовою ексклюзивністю, а ще з тим, що вони досить жорстко переслідуються в багатьох країнах. Щоб потрапити в будинок Бахаулли в Едірне, мені керівниця української громади писала лист спеціальний. Але йти далі сил не було, мені конче треба було перепочити. І тоді я зробила свій улюблений трюк: подзвонила в двері і зачекала, чи хтось відчинить. ⬇️⬇️⬇️

Надихаюче інтерв'ю з перекладачкою "Чумних ночей" Орхана Памука. Тільки сьогодні казала колезі, що досить з мене історій про успішних поліглотів, і от - інтерв'ю про людину, яка в дорослому віці здолала мову і змогла перекласти Памука. Моя повага та захоплення, та люта заздрість. https://zbruc.eu/node/116463?fbclid=IwAR2YPF9YZbvXMAibDWRayfZOQe-8xlo9OZVyGgX438XgnFV4boVa847NHN4

Так, вони об'єдналися з Akbank Caz Festivali, тому програма стримана, усього два концерти: 23 вересня буде концерт у дворі церкви Панагії https://mobilet.com/tr/event/23371/ А 24 вересня концерт в саду Sakip Sabancı Müzesi — ну тобто теж краєвид там фантастичний. Але Єнікьой заслуговує уваги і без концертів 😊

Справжня перлина Єнікьою знаходиться прямо поруч з церквою, у торгівельному центрі під мечеттю (я отримую нереальне задоволення писати такі речення, дякую боженька за Стамбул). Там знаходиться один з моїх найулюбленіших букіністичних магазинів в місті. На мапі його немає, але фізична вивіска є. Треба пірнути в цей гм.. торгівельний ряд, чи центр, чи хто знає як це правильно називається? І там побачите традиційний Sahaf. Він дуже тісний, книги іноді звалені дещо хаотично, але насправді там є система, можете спитати продавця, якщо шукаєте щось конкретне. Якось мене напоїли там чаєм а ще пропонували цигарку (відмовилась). А ще я винесла звідти величезний том Джона Фрілі про Роберт коледж за 1 євро (курс був по 14 лір). Але найкраще, що там сталося зі мною, це коли продавець вирішив похвалитися своїм асортиментом та показав перше видання Джулії Пардо The Beauties of the Bosphorus 1838 року. Струшувати пилюку зі старих книжок входить в мій особистий рейтинг найромантичніших занять. Ну а урвати щось цікаве за 1 євро, то взагалі 🥰🥰🥰 Ну а звідти вже буквально 200 метрів і буде головна пам’ятка Єнікьою – церква Панагії (тобто Богоматері). Наразі це моя улюблена церква в Стамбулі. Я про неї писала ось тут цієї зими, там і фото є. Церква з садом і дзвіницею дійсно виглядають дуже гарно – зелень вздовж брукованої доріжки, що здіймається вверх, дзвіниця, що стоїть трохи вище церкви. Минулорічні джазові дні – ага, згадали навіщо взагалі про Єнікьой заговорили – проходили в саду церкви. Здається, це ідеальне місце. Як раз навпроти церкви через головний проспект знаходиться Emek cafe, куди люди приїжджають на суботні та недільні сніданки. Тераса кафе виходить на самісінький Босфор, тому на вихідних тут завжди повно людей. От так і вийде дуже мила розслаблена прогулянка між церквами та кав’ярнями, яли та книжковими, вздовж Босфору та повсякчас видряпуючись наверх оцінити той самий Босфор. Можу тільки уявити яке приємне повітря йде наприкінці вересня з води.

​​Я люблю починати прогулянку із зупинки вапуру İstiniye. Спочатку проходжу повз вірменської церкви Сурп Асдвадзадзіна, яка буває відчинена тільки на літургію. Церква була збудована у 1794 році, а у 1834 році відреставрована. Вона працює і зараз, якщо пощастить у неділю перед сніданком з видом на Босфор, можна заглянути. Десь за 400 метрів буде місцева книгарня Yeniköy Kitapçısı. Вхід знаходиться з головного проспекту, але треба буде трохи піднятися сходами і тоді у вас буде нагода попорпатися в книжках з чудовим краєвидом на Босфор. Треба зізнатися, що хоч асортимент дуже пристойний, ціни трохи завищені. Звісно, там можна просто випити оверпрайс чай з книжкою з полиці. Мені одного разу пощастило ділити місце під вікном зі здоровенним жовтим собакою. Романтік 🥰 Ще 400 метрів вздовж Босфору і особняків, і ви прийдете до сходинок, що ведуть до церкви Святого Миколая, збудована у 1838 році. Це насправді прихована від очей церква, яку я жодного разу не заставала відчиненою, але я здаватися не збираюся. Вулицею вище знаходиться будівля старої грецької школи для дівчат, яка була збудована у 1870 році на пожертви Хрістокіса Зографеона, який також профінансував школу біля Галатасарайського ліцею, і зачинилася лише у 1980. Зараз там знаходиться Англійська приватна середня школа. Зовнішній вид школи дає уявлення про архітектурні смаки та фінансові можливості місцевої громади краще ніж церкви, як на мене. Бо школи то геть секулярні заклади і так вкладатися в школи можуть: а) дуже багаті люди; б) люди з дещо прогресивно-просвітницькими ідеями. Ну а греки 19 століття в Константинополі переважно такі і були. Відразу після сходів до церкви Св.Миколая, є ще один заклад – Yeniköy kahvesi, який на гугл мепс позначен чомусь як Yeniköy Coffee House. Це місце, яке б я з купою дисклеймерів, назвала традиційним (ну бо хто його знає які критерії традиційності в Стамбулі мають бути?). Воно належить до класу чи то кав’ярень, чи то барахолок, де скупчено всякого добра на стінах, їжа посередня, а кава гірка. Там теж є затишна тераса з видом на Босфор, який влітку заростає зеленню. Але навіть якщо вид весь закритий деревами, все одно кафе дуже приємне. Ще трохи вверх по головному проспекту і ви знайдете одноповерхову рожеву дуже скромну церкву Святого Георгія. Іноді там є хтось, хто пустить вас принаймні заглянути в притвор. Церква зовсім бідненька, але нехай до колекції буде в нашому списку. ⬇️ ⬇️ ⬇️

Як на мене, Єнікьой це ідеальний романтичний одноденний get away з Бейоглу, Есенюрту або навіть з вашого Хілтона на Сутланахметі (туристи ж теж стомлюються від міста хоч іноді?). І романтика, як завжди, починається з подорожі вапуром. Для тих, хто не хоче занадто далеко від центру вибиратися, завжди є ближчі зупинки: Арнавуткьой, Бєбєк, парк Еміргян. Темп міста починає уповільнюватися десь вже в районі Бєбєку і як раз біля Еміргяна стає зовсім пригородим, трохи сонним. Як і годиться кожному порядному махалле з köy в назві, то раніше був пригород міста і серед місцевих аборигенів знався як Νεοχώρι, що і з турецької і з грецької перекладається як «Нове село». І, як годиться поселенню у Босфора, воно розвинулось у дуже респектабельне місце для людей з певним статком. До погромів 1955 року населення складалося переважно з греків, вірмен та євреїв. Тобто з одного боку, тут є чудові яли – великі набережні особняки, збудовані у 19 ст. А з іншого боку, є грецькі та вірменська церкви та синагога. ⬇️ ⬇️ ⬇️

Yeniköy 23-24 вересня в Єнікьой будуть проходити чергові Caz günleri. Тільки вчора побачила оголошення в їх інстаграмі, поки ані білетів, ані програми. Я трохи заздрю тому, що є люди, які не планують життя за півроку наперед, але й трохи злюся, бо могла б спланувати свій вересень інакше. Як би там не було, джазовий міні фест – це чудовий привід вибратися в Єнікьой, оскільки їхня мета як раз привернути увагу до махаллє та його різних площадок. Ну а мені привід подумати про улюблене махаллє. ⬇️ ⬇️ ⬇️

Понад усе інше, ти навчив мене любові до предмету дослідження. Звісно, ще методології, і історії, і багато чому іншому. Але більше за все - любові. Вислуховувати, досліджувати, критикувати, адвокатувати - усе через повагу та любов до Іншого. Інакше то не наука, а теологія і догматика. Мені неймовірно гірко й пусто, я злюсь. Мені не було так зле навіть 24 лютого, бо тоді я не знала що буде, а тепер знаю - більше не буде того прийняття та розуміння в світі, що сходили від тебе. Хочеться сказати тобі, що ми будемо продовжувати твою справу, але я не можу обіцяти нічого. Бо ще ти вчив бути чесними, аж до болю чесними з собою. Мені хотілося б, щоб ти прочитав мої тексти. R.I.P., вчителю

Вночі зупинилося серце відомого українського релігієзнавця пана Ігора Козловського 😥. Він був надзвичайною і харазматичною людиною, прекрасним лектором і натхненником багатьох ідей. Справжній патріот України, що пережив російський полон у Донецьку. Українському релігієзнавству та Україні його буде не вистачати! За посиланням можна подивитися його лекцію про смерть, яку він прочитав рік тому: https://www.youtube.com/watch?v=_0F1W680SLg

Як завжди чудове відео від Фаді, де він допомагає розібратися чому ви називаєте нашу сарму долмою і взагалі як там справи по неймінгам. Додам тільки, що християни в Тур Абдіні називають це блюдо апрахе (apraxe), що здається дуже близько до сирійського варіанту. В коментарях у нього в інстаграмі прочитала, що є такі сноби, які зневажливо ставляться до тих, хто долмою називають сарму, і я точно до них належу, але не знала, що це тренд. Минулої неділі купувала у грека всякі мезе і довелось казати "дольма" 🙄 Яка б смачна вона не була, але ж то сарма, ну!

Ич, що пишуть: "Про кримськотараський видавничий дім "Терджиман" Ісмаїла Гаспринського, певно, чули всі, а от про друкарню Абдалли Ефенді аль-Киримі (Киримли) в Стамбулі, яка діяла практично в ті ж самі роки (80-ті ХІХ ст.) - навряд. Одна з виданих книг: Сад ад-Дін ат-Тафтазані, Мухтасар аль-Маані, 1307 (1889). Дозвіл на друк датується груднем 1886-го." Текст та фото з фб профілю Махайла Якубовича. Ще б адресу знайти.

Я звісно вже подивилась, і це моя найкраща прокрастинація за останній тиждень, ні про що не шкодую. Фільм це дуже умовна назва, це скоріш три інтерв'ю, де представники різних поколінь відповідають на питання про долю Криму, про мову і т.д. Усі троє чоловіки, але окей, тест Бекдел іншим разом будемо проходити. Оповідач 1 — хлопець, який приїхав в Стамбул 4 місяці тому (на момент інтерв'ю). Він розмовляє кримсько-татарською мовою і дуже такий ідеалістичний, вмотивований, хоче повертатися і працювати. Оповідач 2 — чоловік, який переїхав в Стамбул після окупації Криму в 2014 році. Він розмовляє російською і його більше турбують прагматичні речі: можливість розвиватися, економічна стабільність, захищеність. Оповідач 3 — моє ❤️ належить йому — не приїзжав в Стамбул, він тут народився. Його батьки втекли від репресій СРСР спочатку в Румунію, а потім в Туреччину. Він, відповідно, розмовляє турецькою. Він працює в кримсько-татарському культурному центрі в Гебзе і кожен раз, коли він каже про Крим, то це про відчуття, про щось ірраціональне, про любов. Дуже раджу взяти хусточку та передивитися принаймні його монологи. Я не думаю, що це втілення режисерського задуму, скоріш за все так вийшло само собою — три покоління, три хвилі міграції і три різних образа Криму. Маленький, але дуже достойний плюс до видимості людей. Є субтитри українською.

🎥 Премьера фильма "Vatanım Qırım" рассказывает истории людей, которые в разный период исторических событий оказались в Турции 24-летний Ленур приехал в Стамбул в марте 2023 года, когда после полномасштабного вторжения России в Украину. В Крыму была объявлена мобилизация Меджит приехал после оккупации Крыма Россией, потому что не смог смириться с режимом Реджеп родился в Стамбуле. Его родители убегая от репрессий российской империи переехали в Румынию, а со временем в Турцию, потому что власть Ататюрка поддержала крымских татар и пригласила их в свою страну Что объединяет всех наших героев, так это любовь к Крыму и мечта вернуться домой 🔗Документальный фильм режиссеров Фатимы Осман и Эльдара Халилова «Vatanım Qırım» на нашем YouTube-канале 🇺🇦UA SOUTH

Вийшов документальний фільм про кримських татар, що живуть в Стамбулі. Він коротенький, подивіться

​​Роздивлялася вчора статую Пана, що знайшли днями в Saraçhane Arkeoloji Parkı в Стамбулі, подивіться і ви. Гарненький. Як і будь-який Пан, цей теж дуже харизматичний, хоч і покоцаний. У правій руці тримає флейту, інша частина тіла загублена. Остаточний вік буде відомий після аналізів, поки що бачила приблизну дату 323 роком. Хоч статуя належить до римської епохи, знайшли її на місці розкопок церкви Св. Поліевкта, що була найбільшим храмом Константинополя до зведення Айя Софії. Звісно, це не означає, що статуя знаходилася в церкві, поруч, що належали палацу і як раз їх зараз розкопують. Але це ще один лінк до античного поганського минулого Константинополю ❤️ На парк я дивилася минулого грудня, він навпроти Şehzade Cami і через сітку можна подивитися що там відбувається. В грудні нічого цікавого видно не було) Тим не менш, ось локація https://goo.gl/maps/Nvbr3TnPDMHVMmww9 Лупайте ту землю далі, любі археологи, треба вже якось перебивати православну адженду Константинополя.

Я вже не можу з того Франкфурта 😠 Ще не закінчився там турецький театральний фестиваль (усе віддала б за квиток на Tatavlada Son Dans), як вже відкрили виставку SEPHARAD “Traces of a multicultural heritage” про турецьких сефардів! Окей, я зрозуміла, у Франкфурті тусовка дисидентів та інтелігенції сидить, але, камон, може трохи освіти та мистецтва простим роботягам Вестфалії відсипати? Але ні, нам — найбільша в Европі мечеть, а їм — усе інше. Починаю просякатися класовою заздрістю ненавистю до франкфуртських турків. Якщо ви десь поруч з Франкфуртом, землею еліт турецьких, відвідайте виставку. Посилання на сайт: https://sepharad.yeedeutsch.de/

«Український бестіарій» — благодійний артбук від українських митців! 🐺 Українська міфологія є невичерпним джерелом знань, які віками накопичували наші предки. Ви неодмінно чули перекази про лісових мавок, русалок, чортів та вовкулаків. Однак український бестіарій налічує ще багато фантастичних представників, про яких і розповість цей артбук. «Український бестіарій» — книга вигаданого дослідника духів української міфології, що документує зустрічі з цими створіннями. Кожній істоті присвячений розворот із декількома ілюстраціями та коротким описом створіння. У створенні артбуку брали участь 100 українських митців зі спілки «Мальовій», які розділи між собою 50 духів: у межах кожного розвороту два ілюстратори розробили концепт-арти істоти та ілюстрації її деталей та звичок. ❗️ Однак наша мета — не лише поширення знань, а й допомога захисникам України. «Український бестіарій» — це благодійний проєкт, завдяки якому ми плануємо зібрати 500 тисяч гривень і передати їх до фонду «Повернись живим». Відсьогодні ви можете передзамовити артбук. Вихід «Українського бестіарію» друком відбудеться вже цього літа, згодом ми оголосимо більш точну дату. ▪️ 108 сторінок ▪️ українською + англійською мовами ▪️ тверда обкладинка ▪️ 800 грн ПЕРЕДЗАМОВИТИ АРТБУК «УКРАЇНСЬКИЙ БЕСТІАРІЙ»

❗️Тизер документального фильма "VATANIM QIRIM" Документальная лента "Vatanim Qirim" рассказывает истории крымских татар, которые в разный период исторических событий оказались в Турции 🇺🇦 UA SOUTH

Вау, гляньте, що тут буде! Я так розумію, що загалом три історії і одна з них про киримли, який народився в Стамбулі — Його батьки тікаючи від репресій російської імперії переїхали в Румунію а з часом в Туреччину, тому що влада Ататюрка підтримала кримських татар та запросила їх до своєї країни. Що поєдную всіх наших героїв, так це любов до Криму та мрія повернутися додому.

Пояснення до жартиків про печиво. На фото кавала кураб’є (kavala kurabiyesi). Воно, як і Осман, має грецьке походження і частіше за все його можна зустріти на різдвяних ярмарках та інших грецьких заходах або в селах/містечках, де було грецьке населення. Воно не є найсмачнішим, це звичайне кураб’є, якщо пощастить, то з мигдалевим борошном. Але той факт, що ним пригощають в церквах, роблять його дуже особливим для мене.

​​Осман Кавала Зайшла сьогодні в інстаграм і побачила що вже 2 000 днів, як Осман Кавала у в’язниці. Від мене не так часто можна почути добрі слова в адресу чоловіків, тим паче публічно (тримаю баланс реперезентації). Але Осман Кавала надзвичайний, і якщо ви про нього не знаєте, то саме час дізнатися. Його сім’я переїхала з Греції в Туреччину в ході обміну населенням у 1923 році, звідси і шикарне прізвище, і, гадаю, фокус на меншинах. Осман Кавала дуже потужний правозахисник та філантроп в Туреччині. Він підтримував багато організацій, які пов’язані з правами меншин, захистом історичної та культурної спадщини, мистецтвом, демократією, видавиництва. Просто ходяче сидяче втілення фрази “усе хороше”. Так, з 2017 року він сидить в тюрмі за чорт знає яким звинуваченням. Звинувачення висуваються, спростовуються, знаходяться нові і так по колу. Головним і більш менш постійним наративом була його підтримка протестів в Гезі парку, потім переворот 15 липня. Одним словом, предатель. І рік тому його засудили до довічного ув’язнення. Але штука в тому, що більшість часу він сидить за просто так. Видно, у Ердогана багато місця в тюрмах. Його кейс насправді важливий й на міжнародному рівні, якось Ердоган навіть оголосив персонами нон-грата послів, які висловили підтримку Кавалі. Мій улюбленний проєкт, який підтримував Осман Кавала - галерея Депо. Штука в тому, що кожна виставка там на соціальні теми: мігранти, фемінізм, ЛГБТ+, екологія, меншиниі т.д. Тобто мистецтво, яке я розумію. Може не завжди вдало з точки зору візуальної подачі, але завжди цікаво. Я пам’ятаю, що перша виставка, яку я там побачила була про періодичні видання національних меншин в Османській імперії. Я не поділяю оптимістичного погляду на вибори в травні, або на майбутнє взагалі, але дуже хочу вірити, що колись Осман Кавала буде звільнений. Це безперечно той випадок, коли я ідеалізую людину. Ідеалізація завжди погано, але якщо вже ідеалізувати когось, то нехай це буде людина у якої в послужному списку філантропія, мистецтво, меншини та прізвище ніби він був зачатий від найкращого в світі печива.

А це мій улюблений під'їзд. Це Bilgir han на Sofyalı sk. Він знаходиться зовсім недалеко від Kordova apartmanı. Тут доволі дивний геометричний малюнок, мені хочеться думати, що він символічний. А ще на підлозі маген давід ❤

​​В Стамбулі днями вийшла книжка чудового Гювена Баяра Resimli İstanbul Apartmanları. Я вже колись про його блог писала тут. А тепер є книжка. Ура! За три роки досліджень Стамбула (боже, як мені не вистачає цих досліджень), він знайшов 231 будівель, де зберіглися малюнки (картини, мурали, фрески? не знаю). Ці малюнки сталися з'являтися в Стамбулі на початку 20 століття в будинках, де жили греки, вірмени, євреї, левантійці та інші не мусульмани. Відповідно, більшість з них знаходяться на Бейоглу, Шішлі, та Куртулуші. Втім, на Фатіх теж багацько є, тільки встигай зазирати в під'їзди. За тематикою і стилем вони дуже різні, від примітивних пасторалей до дивних релігійних сюжетів. Після погромів 6-7 березня 1955 року, багато таких малюнків було видалено. Гювен пише, що знайшов понад 500 зафарбованих малюнків. Книжку відправила у віш-ліст, при нагоді куплю. Автора рекомендую, вважаю його колегою, бо окрім цього проєкту він також пише про меншини Стамбулу. На фото малюнки з Kordova apartmani, що знаходиться на Meşrutiyet Cd.,107.

Ще не оговтались після землетрусу, як повінь прийшла в Шанлиурфу. Знов жахливі руйнування та жертви. Я зараз працюю над пропозалом для дослідження в тому регіоні і мені цілком серйозно радять додавати в актуальність ще загрозу втратити взагалі все там, не те що маленьку громаду християн. Взагалі, я як раз сіла дивитися запис семінару Ottoman and Turkish Studies Association, присвячений землетрусам. Дуже раджу, якщо ви не слідкували за дискусіями в Туреччині, але хочете знати контекст. Там нема історичних доповідей чи навіть страждань щодо зруйнованих історичних пам'яток. Вони розповідають як так сталося, що катастрофа з жахливої перетворилася на пекло: про політику забудовництва, про недолугу роботу держави. Афер Каракая (доповідь з 30 хвилини) висловлює популярну думку, що затримки з допомогою могли бути навмисними. Дуже важливо розмовляти про це та вимагати розслідування на усіх рівнях, в тому числі в колі академіків. Важка емоційна розповідь з 45 хвилини від Юсуфа Атая, який прилетів в Самандаг відразу після землетрусу. Розповідь Метіна Атманджи відразу після — теж свідчення очевидця. Дуже раджу. Я дуже сподіваюся, що люди не забудуть про цей жах на наступних виборах. https://youtu.be/QPEUZ7AX0SY

Дивитися на зруйновані будинки, історичні пам’ятки та рахувати жертв вже давно наша щоденна рутина. Але у нас є привілей знати обличчя ворога, відповідно скеровувати свої емоції не в страх, а в лють і помсту, а зрештою сподіватися на покарання. Цього привілею позбавленні жертви землетрусу. Вони віч-на-віч з горем, розпачем та смертю. Нема кому мститися, нема кого карати, тільки й лишається, що розгрібати завали та шукати людей. Життя, яким би нікчемним воно не було, все ж таки випадок, хто зна чи щасливий. Малюнки українських художників: Oleksiy Kustovsky, Artem Gusev, Andriy Yermolenko, Katya Vasechko

Най живе Бейоглу! Натрапила на свіженьке відео від рок-групи Gripin, дуже сподобались і пісня, і відео. Прям взірцева екскурсія вздовж Істіклялю, яку могла б вам зняти будь-яка інстаблогерка під трендову пісню Гарі Стайлза (чи що там у вас зараз?). Проте ані турецького сніданку, ані хрустких сімітів тут не знайти. Натомість є раки, багато раки, дуже багато раки. Так Бейоглу і живе. За те і любимо. Рекомендується тим, хто скучив за Істіклялем та околицями, а також тим, хто цікавиться як турки бачать Істікляль та околиці. https://youtu.be/UPTD_N5jZos

Я кожного разу, коли знаходжу подібне явище в Туреччині (а це буває частіше, ніж може здатися), отримую таку шалену дозу дофаміну, що ще пару тижнів думаю, про те яке життя красиве. В моїй естетиці фундаментальну роль грає хаос, тому такі випадки насправді дуже цінні для мене. От подумайте, яких трансформацій зазнало це дійство: 1 Сатурналії, поганське свято в Римській імперії 2 Православні греки підганяють його під свої потреби 3 Турки мусульмани беруться продовжувати традицію, щоб добро не пропадало 4 Секулярна лаїцисьтська держава підтримує мусульман, які святкують православно-поганське свято Кейс вартий гарної дослідниці/дослідника

Попри все пост про Каландар Я дуже мало знаю про Маланку, але моїх знань вистачило, щоб почати видавати характерні звуки на високих частотах, коли я почала читати про Каландар. Фактично Каландар така ж сама штука типу нашої Маланки, але у греків з Трабзону (з регіону Maçka або Ματζούκα). Це святкування нового року за юліанським календарем. Свято дуже подібне до сатурналій, присвячене початку нового року, кінцю сільськогосподарських робіт, зі звичним нам кросдресингом, ходінням по домівках, розігруванням сценок, збиранням подарунків і т.д. Канонічні сатурналії, здавалося б, що там розповідати. Але це ж Туреччина. Тож я витягаю з рукава козир та хустинку, щоб витирати сльози. У 1923 році під час обміну населенням між Грецією та Туреччиною, пощастило лише грекам з Константинополя та двох островів в Егейському морі, їм було дозволено залишитися в новій Турецькій Республіці. Усі інші поданні Османської імперії грецького походження (себто православні) були вислані в Грецію. Попри страшну трагедію, якою є будь-яка депортація, традиція святкувати Каландар в Трабзоні не припинилася. Це свято підхопили турки, що живуть зараз у старих грецьких селах, і святкують. Останні роки святкування в містечку Мачка проводяться за підтримки держави. Еліф, чия родина родом з Трабзону, якось обмовилась, що в її родині вони також святкували з 13 на 14 Календар. Їхнє святкування було просто святковою трапезою.

Musalla taşı (спеціально відведене місце для труни з небіжчиком, щоб прочитати над ним заупокойну молитву) на дворі Haci Huseyin Aga Cami. Мусалла таши стоїть на античній капітелі. Вишукана сполія 💅

​​Monologlar müzesi Давно придивлялася до цього театру, і після семестру турецької драми в університеті вирішила, що час настав. З репертуару був обраний Хостел, але Балат теж виглядає дуже привабливо. Раніше театр знаходився в будівлі грецької школи для дівчат, але з цього сезону переїхали в інше приміщення. Зараз це старий будинок на Балаті, в двох кроках від мейхане Агора. Концепція театру в принципі описана в назві - це декілька монологів, поєднанні однією темою. Монологи короткі, близько 15 хвилин, проходять паралельно один одному в сусідніх кімнатах. По закінченню одного, глядач переходить в іншу кімнату і слухає щось інше. Так, за один візит можна відвідати 4 монолога з 5. Насправді, дуже крута концепція - монологи Хостелу читаються гостями хостелу, кожен розповідає свою історію: 1. Офіціант з мейхане Агора 2. Українка Дар'я, що приїхала шукати батька своєї доньки 3. Француз, який приїхав шукати свого друга-мусульманина 4. Афганець, якого шпиняють за зовнішність і не приймають в суспільстві 5. Вірменка, що блукає старими кварталами Стамбула в пошуках свого коріння 2 з 4 разів, коли історія починається заново, читають іноземною мовою: чи то англійською, чи іншою (вірменською, французькою, німецькою). Насправді дуже дуже приємний досвід, щиро раджу. Інстаграм, де можна знайти розклад

Ну що, Христос Народився, з чим усіх і вітаю. Вчора у мене видався довгий день: перевірила весь асортимент церков в Єшилькьоє, заодно провідала могилку Амадео Преціозі, по дорозі зазернула до Баликли монастиря, потім вже приїхала на Бейоглу і пішла усюди, де тільки встигала застати службу: церква Марії Драперіс, Панагія, що ховається за пассажем Хазоппуло, протестантська церква Юніон при Нідерландському посольстві, Сан Антуан на Істіклялі, а вишенькою на торті була церква Святого Духа в Харбіє. Додому повернулася о другій ночі, повністю знесилена, але піднесена. Багато чого побачила, дещо з того вперше. Тепер думаю як привести до ладу думки і записати все, що важливе та не загубитися в другогядних деталях. На фото булка, якою пригощали в останній церкві після нічної месси. Мене потішило, що булка від стамбульської адміністрації 🥰

Чим ми гірше Кельна чи Берліну? В Стамбулі також буде свій ЛГБТ маркет 🦄 Сьогодні у пабі Ziba біля Істіклялю з 15 по 20 буде Koli* market з всяким квір хенд мейдом. Планую зацінити їхній глінтвейн та підтримати місцевих художників та художниць. *koli - слово з турецького квір словника lubunca, може використовуватись як дієслово і означати заняття сексом (koli yapmak, koli vermek vs), а може використовуватися як іменник і означати людину, з якою ви займаєтися сексом, але не маєте визначеного статусу у стосунках (дехто, з ким був/буває секс час від часу).

🖼«Істамбул взимку», або ж «Засніжений ринок перед мечеттю», від Фаусто Зонаро (1854-1829) - італійського орієнталіста, який ризикнув полишити Італію заради життя в Стамбулі. Його мотивувало прочитання знаменитого тревелогу «Константинополь» (1877), авторства Едмондо де Амічіса. Разом з родиною він мешкав в районі Пера (Бейоглу), працюючи не лише з двором султана Абдула Гаміда ІІ, але й навчаючи нове покоління турецьких митців, які мріяли малювати «по-західному» (вже писали про Мушфік-ханим). #мистецтво #орієнталізм #Італія #Османська_імперія #Стамбул #погода

Завтра ввечері можна потрапити на виставу львівського театру "Маляр" по Тунджеру Джюдженоглу. Я на своєму курсі з турецької драми як раз вчора почала Маляра читати. З огляду на інші його п'єси і те, що встигла на занятті, має бути добре. Я щиро раджу, сама б пішла, але на мене вже чекає квиток на концерт в All Saints Church на Моді. Вхід на виставу безкоштовний.

​​Агоп Котогян, або Агоп Безрукий Агоп народився у 1937 році, його батьки пережили геноцид та у 1938 приїхали в Стамбул з Йозгату та оселилися в Самат’ї (практика переїзду вірмен, що вціліли, з Анатолії до Стамбулу була дуже поширена). Спочатку навчався у вірменській школі в Самат’ї, потім пішов працювати в майстерню, де виготовляли вироби зі срібла. Там втратив праву руку, зате отримав круте піратське прізвисько і наснагу займатися інтелектуальним трудом. Він здобув медичну освіту, їздив на практику в Німеччину і зрештою став відомим стамбульським дерматологом, який виписував особливі рецепти своїм пацієнтам. Помер у 2018 році, а його рецепти досить блукають інтернетом, інакше ми б цієї історії не знали. Один з таких рецептів моя подруга і знайшла. В аптеці їй підтвердили, що рецепт дієвий та розповіли як змішувати інгредієнти. Е. спитала, що мене дивує в цій історії найбільше. Вона переживала, що це її дурість шукати ліки через інтернет. Але хай би як я не була проти такого підходу, це мене не дивує, скоріше причаровує. Щось є казкове в тому, щоб зараз, у буремному 2022 році, люди прислухалися до порад вірменського дерматолога, який вже 4 роки як помер, який при цьому наслідував справжній олд скул. І звісно, що може бути більш стамбульським, ніж вірменський лікар, якого усі люблять і до якого дослухаються.