Думаю, ви могли бачити вірусні новини про те, що «українець спалив центр ДНК у США, коли результати показали, що він частково росіянин, а частково поляк». Ви, мабуть, також чули про «п'яний дебош», влаштований нібито членом української делегації у Нью-Йорку. Всі ці новини є абсолютно фейковими, проте зовні стилізовані під бренди відомих медіа й поширюються через російські бот-мережі. Усі друзі України мають розуміти: таких новин ставатиме дедалі більше. Одне з головних завдань Росії сьогодні – це дискредитація українців на зовнішній арені, розпалювання міжнаціональної ворожнечі та зменшення підтримки України серед громадянських суспільств західних країн для зменшення підтримки їхніх урядів. Завдання просте: створити колективний образ українців як невдячних, хамовитих, злодійкуватих, інфантильних та злочинних особин. Механізм – масштабування (штучне роздмухування) будь-яких випадків некоректної поведінки (або злочинів) з боку українських громадян у світі, а якщо таких немає, то навмисна фальсифікація найбільш обурливих історій із поширенням через соціальні мережі. Потрібно пам'ятати: це російська гра, і це гра на больових точках різних народів. Не дивіться на палицю. Дивіться на того, хто її кинув. Будьте розумнішими за російську пропаганду.

Статья бывшего советника Путина, идеолога проекта «Новороссия» Владислава Суркова во многом самодиагностическая и, безусловно, должна быть интересна всем профильным специалистам. В первую очередь специалистам психиатрической сферы, которые будут изучать измененное психическое состояние российской элиты, приведшее к самой масштабной войне в Европе со времен Второй мировой. Автор начинает свое произведение повествованием о правителях прошлого, строивших политику, опираясь на исторические и геополитические галлюцинации. И мгновенно попадает в ту же ловушку: начинает строить воображаемые, фантасмагорические миры, не имеющие связи с реальностью. Это подтверждает старую истину: вся российская политика основана на героиновых фантазиях. И технически Сурков со своей манифестацией ничем не отличается от наркомана-эксгибициониста, онанирующего на «величие России» в грязном подъезде российской глубинки во время наркотического прихода. Сама идея «христианского Севера», ведущего «священную войну» против «варваров с Глобального Юга» (коллег по БРИКСу, надо понимать?), не что иное, как старая нацистская песня, уже многократно перепетая многими русскими фашистами типа Дугина. В этом плане статья Суркова не содержит ни новизны идей, ни каких-либо аналитических расчетов. В основе конструкции Суркова лежит заведомо ложная «точка опоры». А именно утверждение о единстве ценностей США, Европы и России (это утверждение на фоне развязанной геноцидной войны, Бучи, Мариуполя и Бахмута сегодня выглядит особенно отвратительно). Однако стоит изменить всего одну деталь, как все встанет на свои места и шестеренки истории закрутятся по-новому. У Соединенных Штатов, Европы и Древней Руси действительно общий христианский фундамент, природно способствующий образованию Pax Romana – общего культурного и политического пространства. Вот только под Русью нужно понимать не Москву как продукт синтеза монголо-татарского и византийского культурного кода, а христианский Киев – исторический центр силы в регионе. А в основе пресловутого «Римского мира» ХХІ века – Евросоюз и НАТО. В нынешнем виде путинской России в этом уравнении места точно нет. А значит, чтобы история поставила все на свои места, Россия сегодня должна проиграть. И пройти через обязательную политическую трансформацию. Исторический процесс объективен и неумолим. А значит, неизбежен. Ведь, как говорил украинский классик, ничто не остановит идею, время которой пришло.

Щодо «повернення ПВК «Вагнер» на Бахмутський напрямок». Запам’ятайте: жодної ПВК «Вагнер» більше не існує. Вона закінчилася разом із ліквідацією Пригожина та Уткіна, рейдерством структури групою Шойгу – Герасимова та зачищенням керівного складу організації. Сьогодні є лише колишні бойовики терористичного угруповання, які подалися хто куди: в Африку, цивільно-кримінальне життя регіонів Росії – або підписали контракт з МО РФ і погодилися зіграти останній акорд, ненадовго заткнувши собою російську діру на Бахмутському напрямку. Тому «медійний» ефект від цієї події більший за її реальне значення. А мета цього лише одна: ненадовго спробувати перекрити новини про звільнення Кліщіївки та Андріївки українською армією та знищення основних боєздатних російських формувань на цьому напрямку.

«Україна зламала небо над Кримом», «Російському пануванню в Чорному морі, схоже, настає кінець із демілітаризацією Чорноморського флоту», «Ракети ATACMS із касетною частиною становитимуть суттєву загрозу для російських військ на Півдні України», «Знищення літаків на урядовому аеродромі під Москвою демонструє абсолютну беззахисність Росії перед обличчям партизан». Кожна із цих новин заслуговувала б перших шпальт глобальних ЗМІ, але, на жаль, ці новини не вписуються в загальний редакційний наратив. Тому сьогодні за розкладом інші матеріали: «Захід втомився від України», «Захід тисне на Україну», «Захід не вірить в Україну». Тим часом українські захисники продовжують перемелювати російські війська, захищаючи демократію та свободу, повертаючи безпеку та стабільність у наш світ. Тому просто правильно оцінюйте реальність і вірте в Україну.

Сегодняшняя Россия – это не более чем раздутый миф, существующий в сознании на руинах Российской империи и Советского Союза. Это мафиозное государство, взращенное Западом, развращенное четвертью века несметных богатств, власти и всевозможных земных удовольствий. Это огромная ресурсная страна, испытывающая экзистенциальный кризис собственной идентичности и оказавшаяся в тупике развития. И единственная причина, по которой путинская элита подсела на иглу «геополитики», заигрывая с травмами развала СССР, – смертельная скука от настолько длительного нахождения у власти и нежелания искать альтернативные проекты развития для страны. Другой вопрос – как мы (остальной мир) дошли до этой точки? И как сегодняшняя война вообще стала возможной? Ответ на этот вопрос заставит пересмотреть всю западную политику последних 20 лет. Политику всегда определяют люди, и российская элита – это люди особого типа. Глубоко трусливая по своей сути (иная просто не получает продвижения по службе), однако понтовитая публика, которая питается лишь одним: страхом, сомнениями и нерешительностью Запада. И как всякая нечисть боится света, так и Москва всегда отступает перед любой силой и решительным отпором. Нельзя переписать прошлое, но можно сделать выводы сегодня. Поэтому хватит надувать пустышек, ласкать уязвимое эго Путина и продлевать войну. Задир надо ставить на место. В данном случае – поставками оружия.

Військова допомога Україні — це насамперед розумні інвестиції у власні національні системи безпеки. Це інвестиції у стабільні та безумовні глобальні правила, у дієве міжнародне право та правосуддя, у відсутність хаосу й непередбачуваності, у розвиток власних ВПК з урахуванням досвіду великої сучасної війни, у переоснащення власних армій, а також набуття нового сенсу існування альянсу НАТО й обнулення страхів перед країною-монстром — Росією. Допомога Україні сьогодні — це невеликі вкладення у нову конструкцію майбутнього та найбільша гарантія безпеки. Набагато простіше й дешевше зараз подолати проблему російського (читай — авторитарного) свавілля, що ламає правила й принципи сучасного гуманістичного світу, ніж дати йому розростися, зміцнитися, усвідомити свою безкарність і сформувати «коаліцію свавільників».

Чому оцінки західних «совєтологів» та «кремленологів» часто настільки розходяться з українськими? Чому українці постійно настільки впевнені у своїх заявах і діях? Причина в тому ж, чому насправді провалилися висновки ключових розвідок світу про «падіння Києва за три дні». У російській мові є таке слово «понти». Українці знають природу сьогоднішньої Росії краще за багатьох. А саме: пострадянська Росія путінської епохи – це велика фабрика з виробництва понтів на експорт для гіперкомпенсації власних комплексів. Водночас багато західних колег продовжують оцінювати Росію як зменшений Радянський Союз і розмірковувати категоріями часів Холодної війни (ба більше, вони мають емоційну пам’ять життя в ті часи). Отже, вони приречені постійно дивуватися невідповідності прогнозів. Пам’ятайте: уся російська політика відштовхується від однієї відомої установки – «у страху великі очі». Не купуйте російських «понтів». За ними нічого немає. Доведено крейсером «Москва», системами ППО С-400 «Тріумф» та «гіперзвуковими» ракетами «Кинджал».

Проблема більшої частини воєнної аналітики в тому, що вона є відображенням внутрішнього емоційного стану її авторів та спирається на серіальну логіку законів медійної драматургії. Такі аналітики, як і політики, паразитують на колективних емоційних станах задля актуалізації себе в інформаційному просторі та досягання політичних балів у вигляді лайків та охоплень. Неважливо, що саме написано, головне, чи був зчитаний настрій, чи потрапили ми в нерв. Але зрештою розбещена контентом публіка починає вимагати цього ж від українських Збройних Сил: «Розважайте, або ми більше не будемо вас любити! Сезон надто затягнутий і нудний, Голіаф міг бути повержений ще три серії тому». Але війна не живе за законами сторітелінгу, а успіх наступальних операцій не завжди вимірюється кількістю звільнених квадратних метрів. Війна – це радше математичне рівняння на дошці з великою кількістю змінних і невідомих. Отже, події треба вміти читати правильно, не зважаючи на емоційні інтерпретації. І якщо до глядачів питань немає, то деяким політикам демократичних країн треба визначатися: ви про хизування чи ви про результат? Ви про 100 лайків чи про підручники історії? А історія буває нещадною до ситуативних кон’юнктурників. Сьогоднішні дії української армії з перемелювання російських частин на Півдні та демілітаризації тилової логістики Криму (включно із застосуванням далекобійних ракет) мають кумулятивний ефект. І коли піку буде досягнуто, усі відчують: замок зламаний, російська оборона посипалася. Насамперед відчують зміну тональності шпальт провідних ЗМІ. Доти варто пам’ятати: ключова складова перемоги – це воля, дух, сила наміру та настанова на результат. Це передбачає імунітет до емоційних впливів і коливань суспільних настроїв.

В України точно немає ілюзій щодо «війни на виснаження». Ми, звичайно, можемо сподіватися на «білого лебедя», але ґрунтуємо свої розрахунки виключно на тверезих оцінках та з огляду на гірші сценарії. Саме тому ми послідовно пояснюємо партнерам неможливість жодних форматів «компромісу» з Росією. А саме: будь-який «мир із Путіним» без однозначного програшу Росії та фундаментальної зміни архітектури безпеки означатиме лише очікування нового раунду війни (який у цьому разі відбудеться за гірших умов), а будь-який компроміс з агресором матиме катастрофічні наслідки для міжнародного права. Чи щасливий український народ від перспективи тривалої війни на виснаження? Точно ні. Ми йдемо цим шляхом лише тому, що жодного іншого шляху сьогодні немає. Саме тому наше завдання – протриматися на один день довше за противника. І ми це зробимо. Бо, на відміну від Росії, ми не маємо вибору.

«Усі ракети було збито російською системою ППО. Але штаб Чорноморського флоту в Криму зруйновано. Постраждалих у результаті атаки немає. Але деякі військові зникли безвісти». Заяви російського Міністерства оборони як доказ глибинної порочності російської системи: на шлях агресії та воєнних злочинів стають люди, які за інших обставин в іншому суспільстві могли б виступати як стендап-коміки. Хоча чого дивуватися, якщо навіть Міністерство ОБОРОНИ в цій фантасмагоричній країні насправді – Міністерство нападів. Путінська Росія – королівство кривих дзеркал і бульбашка давно віджилих міфів, що існує виключно на страху західних суспільств та емоційній пам’яті страшилок часів Холодної війни, паразитуючи на бренді СРСР. Але реальність невпинно наступає на п’яти. Крим обов’язково буде демілітаризовано та звільнено. У Чорне море повернуться торговельні судна. А російські військові кораблі зрештою посядуть своє заслужене місце – перетворяться на культовий підводний музей для дайверів, що приваблюватиме туристів з усього світу. У вільний український Крим.

Генеральна Асамблея ООН – це ідеальне місце, щоб звірити годинники, уточнити позиції та зрозуміти, у який бік сьогодні рухається світ. Незважаючи на різницю бачення підходів, світ єдиний у базових речах: Росія має програти, відновлення Україною територіальної цілісності обов’язкове для відновлення поваги до міжнародного права. А найголовніше, навіть нейтральні країни, що сьогодні користуються безвихідним становищем великої бензоколонки у власних інтересах, розуміють, що Росія не може бути стратегічним партнером, і не мають жодної поваги до Путіна. Росія програє цю війну, хоч би які віртуальні світи малювала сьогодні московська пропаганда.

Очередное напоминание всем постсоветским странам: Россия всегда и всех предает. А российское «миротворчество» или «членство в российскоцентричной ОДКБ» – это неизменный нож в спину в кризисной ситуации. Если вы, конечно, не готовы делегировать России часть своей субъектности и суверенитета. Поэтому никогда не подписывайте с Россией никаких договоров, не ведите с ней серьезных переговоров, не принимайте «миротворческие контингенты» и не открывайте двери для российской пропаганды и коррупции. «Дружба» с Россией всегда заканчивается одинаково.

Безперечно, поява в іноземних виданнях публікацій із сумнівами щодо причетності Росії до удару по Костянтинівці спричиняє зростання конспірологічних теорій, а отже, вимагатиме додаткової юридичної оцінки з боку слідчих органів. Суспільство точно отримає відповідь на питання, що саме сталося в Костянтинівці. Як і в тисячах інших випадків російських ударів по нашій країні в межах неспровокованої війни. При цьому, нагадаю, правоохоронні органи за замовчуванням проводять ґрунтовне та детальне розслідування кожного інциденту в межах фіксації та документації російських воєнних злочинів. Зокрема, вивчаються обставини удару по Костянтинівці. У будь-якому разі юридичну істину буде встановлено. Тим часом не слід забувати: це Росія розпочала вторгнення в Україну й саме Росія відповідальна за принесення війни до нашої країни. І саме Росія регулярно завдає масованих ракетних, бомбових і дронових ударів по цивільній інфраструктурі та цивільному населенню. Україна ж веде виключно оборонні дії, захищає себе та свої території.

Велика помилка – намагатися дивитися на цю війну як на проблему України та Східної Європи. Путінська Росія сьогодні стала майже проблемою людства, і ця проблема виникла не вчора. Протягом усієї своєї історії Росія випадала з подій, що формували сучасний світовий порядок, а тому безнадійно відстала від Сходу та Заходу. Росія не брала участі в Тридцятилітній війні, «проспала» Вестфальський мир і тому не знає поняття суверенітету. Росія не завершилася як імперія за результатами Першої світової війни. Не пройшла через покаяння за злочини червоних і не зазнала трансформації після розпаду СРСР: маски демократів на себе наділи вчорашні комуністи й імперські націоналісти. Росія Путіна не може знайти свого місця в сучасному світі, а тому інвестує в підрив світового порядку. Замість ідей і сенсів вона має комплекси своїх еліт. На цьому шляху Росія в путінському вигляді приречена на провал, і ми вже його спостерігаємо, хоча розміри й обсяги країни розтягують процес у часі та приховують патогенез від зовнішнього спостерігача. Завдання відповідальних країн в усіх частинах світу – дати Росії розбитися об скелю України, а світові – рухатися далі. Зокрема, дати змогу рухатися далі майбутній Росії без Путіна. Це не питання політики. Це питання загальнолюдської цивілізації.

Безупречно. Все, что нужно понимать о нынешней России и ее будущем… Тайные похороны экс-главы «Вагнера» Пригожина как абсолютный символ истинного страха Путина. Даже после демонстративного убийства «вагнеровца» в небе над Тверью российский диктатор панически боится настоящих массовых протестов. Боится памяти, разговоров, сомнений, сравнений. Боится продолжающегося репутационного обнуления. Боится собственных «героев», навязчиво растворяя их в неизвестности. Неизвестное место похорон, неизвестное кладбище Петербурга, неизвестное время, неизвестное количество «сопровождающих лиц», неизвестные информационные сообщения. Просто потому, что Путину страшно…

Ru-Zомбиленд подлежит системной коррекции… Отчетливо заметна сейчас одна потрясающая особенность коллективного сознательного и бессознательного в Рф... Которая однозначно убирает из повестки опцию любых внушений, переформатирований, обращений к «русскому сознанию» и особенно переговоров. И которая буквально пропитана неискоренимой мерзостью… В России сегодня нет ни одного государственного, общественного или политического института, который понимает, что такое агрессивная оккупационная война и который системно воюет против войны на собственной территории. Наоборот, государство буквально упивается кровью, купая в ней собственных детей и «доутапливая» собственных граждан. «Вы имеете право резать, насиловать, убивать на чужой территории», «Кто не будет резать украинцев, тот против России!» – ключевые официальные лозунги. Отдельных людей, выступающих против войны и получающих за это 25-летние тюремные сроки под улюлюканье классической русской толпы, в расчет на берем. Они, к сожалению, совершенно не определяют сегодня общественные настроения. Речь именно об институтах. За безусловные массовые убийства граждан Украины активно выступают депутаты разных уровней, представители системы образования, производители культурного продукта, фейковые парламентские партии, комитеты солдатских матерей, и особенно ярко – РПЦ. Последняя просто захлебывается в ненависти и лично поощряет смерти. Тотальная пропаганда убийств, пыток, насилия. Везде, в разных интерпретациях, круглосуточно. А после – новый, более агрессивный и слюно/заливающий виток обязательной пропаганды геноцида, терроризма и злорадства: «Убей украинца, убей!» Это ведь и есть тот самый «геноцид» в его абсолютно незамутненном и простом значении. И это сегодня суть государственной политики России, которую на разных уровнях поддерживают партии, общественные организации, формальные лидеры… Россия – безусловно агрессивное государство, которое жаждет крови. Поэтому нет ни одного иного финала этой войны, кроме как отправить Россию на историческое перерождение. Перерождение возможно только через изоляцию, массовые покаяния и обязательные судебные приговоры. А также через системную масштабную внутреннюю смуту. Нынешние российские институты и нынешние агрессивные пассионарии должны уйти в небытие…

Эпитафия российскому Черноморскому флоту Погружение на дно крейсера «Москва» в апреле 2022 года символизировало начало конца российского присутствия в акватории Черного моря. Сегодняшние события – логическое продолжение завершения этой главы истории. Всем странам Черноморского бассейна сегодня понятно: российский король окончательно голый. Оказавшись неспособной осуществить блокаду украинских портов и реально контролировать акваторию, Россия попыталась скрыть (в первую очередь от собственной публики) свою неспособность путем демонстрации «русского безумия» – классического ракетного террора. Однако даже ограниченный информационный эффект от террора Одессы не может затмить «эксцессы» в Керченском проливе и Новороссийской бухте. Теперь же, оказавшись очевидно и окончательно бессильной, Россия пытается прикрыть собственную неспособность… интересами Соединенных Штатов Америки. «Не нужно наносить удары по российским портам! Это не в интересах Вашингтона», – продвигают тезис в Москве. Один вопрос кремлевским нытикам: вам самим от себя не смешно? Новость о росте цен на нефть может подействовать только на тех, кто не понимает, как осуществляется ценообразование и работа ОПЕК. Сегодняшние события говорят нам одно: эпохе доминирования России в Черном море пришел конец. Конец – это не точка, а процесс, и эта глава еще будет писаться какое-то время. Однако каким будет ее финал, уже понятно абсолютно всем. Остается только посочувствовать «нейтральным» странам, использующим российские порты для экспорта энергоносителей. «Нейтралитет» часто обходится дорого. Кто знает, что было бы, если бы эти страны в свое время заняли более активную гражданскую позицию, в том числе в вопросе российского зернового шантажа. Однако история не знает сослагательного наклонения.

Бьет ли молния дважды в одно место, или Кто и зачем на самом деле взрывает Керченский мост Безусловно, очередная «травматизация» объекта незаконного строительства, который известен под ником «Керченский мост», выглядит и странно, и многообещающе. На первый взгляд, психологически это, конечно же, весьма перспективно для Украины, так как вполне рельефно показывает абсолютную незащищенность и этого объекта, и оккупированного полуострова в целом. Более того, все, что неизменно бравурно и с невероятным пафосом говорилось о способности России что/либо контролировать на оккупированных территориях и в самой России, не соответствует действительности. И это уже аксиома, которая должна безусловно пугать россиян. И это их чрезвычайно пугает. А в скором времени приведет к накопительному «пугательному» эффекту разлагающего свойства… Однако давайте допустим – с учетом объема повреждений, – что столь эффектно/неэффектный (железка продолжает функционировать) подрыв совершили сами русские. Исходя из их нынешнего интеллектуального уровня и неумения предвидеть последствия – вполне себе сценарий. Так какие же задачи они могли решать? Первое: попытаться перехватить тему… терроризма. Примитивно, но тем не менее. Заорать на весь пропагандистский рот, что террористические акты совершает не только Россия. Что, собственно, уже и делают. Банальная российская пропаганда… Второе: обеспечить конкретный «живой щит» из гражданских оккупантов вдоль линии соприкосновения по всей оккупированной территории. Грубо говоря, обеспечить прикрытие сухопутного коридора для подвоза резервов «женщинами и детьми». Опять же классическая российская (публично не раз декларируемая Путиным) тактика ведения боевых действий в больших масштабах… Третье: попытаться глубже напугать своих неофитов и агрессивно воздействовать на социальную среду в самой России. Доказать, что это реальная война, пусть и названная лживо «СВО». И что 17 месяцев «трехдневной» войны – вообще норм. И что потери в несколько сотен тысяч – просто праздник. Тоже классика лжи… И, наконец, четвертое: существует вечная теперь необходимость генерировать максимально кровавые и скандальные поводы, чтобы отвлекать внимание от «слабого царя» по фамилии Путин, который блестяще продемонстрировал свою трусливость в личной ситуации с неудачным «пригожинским мятежом»… Так или иначе, все это очень практично и очень типично для России – примитивные технологические задачи и примитивные технологические решения. И безразлично ведь, что это сильно бьет по репутации «российской армии» и российских спецслужб…

«русское 404» Не всем пока очевидно… очевидное). Но тем не менее Рф уже прямо сейчас демонстрирует все признаки Failed State (несостоявшееся государство), «территории 404» – быстро деградирующего и умирающего образования. И дальше все будет только хуже… Первичные признаки очевидны: - паникующая военно-политическая элита абсолютно не соответствует уровню задач и просто наблюдает, как система управления стремительно разваливается. Параллельно с этим «дожирают» бюджетные потоки; - теряется контроль над частью территории (приграничные Белгородская, Брянская, Курская области) с нарастающим итогом. Отсутствие же эффективного контроля провоцирует стремительные рост панических настроений, бегства и попыток выйти на «самоопределение»; - стремительно теряется и контроль над внешними границами. Не только в Белгородской области, но и по всему периметру – просто пока никто не готов заявить публичные территориальные претензии, даже понимая, что силовые ресурсы отведены в зону войны. Тем не менее по мере финализации войны границы Рф могут рухнуть в разных регионах; - ЧВК «Вагнер» и другие военизированные группировки уже практически доказали окончательную утрату путинским государством монополии на насилие. Большое количество независимых от центральной власти воинствующих и террористических группировок действуют самостоятельно, атакуют органы управления, устанавливают собственные правила на ограниченных (пока) территориях; - инерционное и малоинтеллектуальное, авторитарное и клептократическое базовое управление, репрессии против оппозиции и тотальные фальсификации выборов и, как следствие, быстрое гниение государственной вертикали; - полное отсутствие способности соблюдать социальный договор и выполнять сервисные функции государства: провалены борьба с преступностью, рынок труда, образование, здравоохранение, социальная сфера. Просто потрясающе. Россия всегда продавала себя как большое и мощное «государство стабильности». Оказалось, что это набитое гниющей соломой «государство-манекен», которое распадается прямо на глазах, разнося по миру невероятный смрад…

Шебекино. Белгородская область. Начальные «ворота войны», переносящие военные действия на территорию самой России. Так ожидаемо для многих и так неожиданно для самих россиян. Что обязательно нужно знать россиянам о собственной стране? 1. Если «Русский добровольческий корпус» ставит защиту соотечественников в приоритет, тщательно выверяя каждый шаг и действие, – путинские военные не будут жалеть собственных гражданских. Ни в каком виде. Поэтому в жилых кварталах будут размещаться склады, ремонтные мощности, станции РЭБ, бронетехника и артиллерия, а главное – ракетчики, корректирующие обстрелы Харькова. Гражданские неосознанно все это прикрывают… 2. Никто никого эвакуировать из населенных пунктов не будет. Ровно по этой же причине. ВС РФ гражданское население нужно для системного прикрытия, обслуживания расквартированных частей и/или для самостоятельного уничтожения из информационных и пропагандистских соображений. Ничего личного. Просто массовка. 3. Это стандартная практика российской армии. Именно так воевали русские на Донбассе в 2014-2015. Напомню прямую речь «стратега» Путина: «Мы стоим за гражданскими, и пусть враг попробует стрелять». Так что не питайте иллюзий – белгородцы, куряне, брянчане, ростовчане и прочие обязательно узнают, что такое «путинское прикрытие». Думайте, обсуждайте, убегайте самостоятельно… пока можно.

Хайп дорожчий за життя? По всій країні – повітряна тривога та підвищений рівень небезпеки. Якими ще словами на 15-му місяці повномасштабної війни потрібно пояснювати кожному чиновнику ОВА, мерам та інстаграм-блогерам, що не можна публікувати роботу ППО, фотографії з місць падіння ракет, перелік об’єктів атаки та ін. Попри велику конвенційну війну держава не обмежувала свободу слова та не вводила цензуру. Кожен і досі може вільно збирати та поширювати інформацію, яка не несе загрози національній безпеці та обороні. Але розповсюдження критичної інформації вже схоже на злочинну недбалість, а у випадку з представниками влади – на зловживання інформацією, до якої у них є доступ ex officio. Зрозуміло, що це підвищує активність та цитування. Але ж точно чужі життя не повинні бути платою за підвищені індекси цитування. Так само, як справжня «дорослість» – це не про паспортний вік, а про розуміння, що можна робити, а чого робити категорично не треба.

Про дивне, що досі затягує правильний фінал війни… Якщо коротко, то мова про неадекватні акценти. Які відволікають увагу (свідомо чи несвідомо). Найбільш очевидний приклад: світові медіа тиждень обговорювали постановочне збиття дронів поблизу Кремля, натомість обстріл супермаркету в Херсоні того ж дня, який забрав життя щонайменше 23 людей, залишився поза активною увагою. Це неправильно.. «Документи Тейшейри», в яких щось сказано про можливі сценарії і задуми України, на фоні використання Росією величезної кількості КАБів для масових убивств цивільних – це дивно. Адже у першому випадку – про «ймовірності», а в другому – про реальні смерті. Те саме відбувається просто зараз. Сотні заголовків про спроби «мирного врегулювання» розбиваються на уламки об українську реальність, де Росія збільшила інтенсивність обстрілів мирного населення прикордонних регіонів. Лише за останній тиждень – з 8 по 16 травня – російські війська 162 рази обстріляли Харківську, Чернігівську та Сумську області з артилерійських та мінометних установок. Це не про абстракцію. Ще раз по складах – Рф 162 рази свідомо обстріляла прикордонні області України з очевидним наміром вбити цивільних. На фоні вкрай неадекватного стану російської армії на фронті Кремль намагається переконати у своїй вчорашній «міфічній могутності» шляхом саме безпосереднього масованого вбивства цивільних. Лише на Харківщині за цей тиждень загинули 12 осіб, 23 особи поранено, двоє з яких – діти. У Сумській області 1 людина загинула, ще 2 – поранено, в тому числі 1 дитина. На Чернігівщині – 3 загиблих і 3 поранених. Субʼєкт П. несамовито повірив у самостійно вигаданий міф про непереможність «другої армії світу» – але реальність зовсім інша. У «найбільших стратегів сучасності», яких ще вчора вважали потужними гравцями і тому дозволяли вести себе нагло і мерзенно, порушуючи міжнародне право, – афективна, панічна, істерична поведінка все ясніше проявляється. Тепер це помітно для багатьох. Тому риторика глобальної політики змінилась – Росія характеризується вкрай негативно. Ніяких перспектив. Але потрібні дії. Конкретні дії. Менше конспірології. Менше рефлексії на слова російських vip-screamer… Це взагалі не має значення. Бо що таке типовий колективний «Путін»? Це класичний приклад токсичної емоційної гіперкомпенсації: коли немає спроможності протистояти сильному супернику на фронті – доводиться задовольняти власні комплекси шляхом вбивства дітей у житлових кварталах.

Що то було? Паніка, примітивізм, класичне афективне самовиправдання агресора: «Мене змусили вбивати, ґвалтувати, мародерити». Саме таким є сьогодні Путін – людина, яка остаточно «вбила» Росію як імперію, спробу реанімувати СРСР і «День/Перемоги», що пожирає розум… Банальні повтори штампів (брехливого алармістського типу «На нас напали!») на тлі тотальної могилізації регіонів явно неконкурентної та варварської країни Рф – ось що таке «9 травня по-російськи». Особисто Путін сьогодні є ідеальною ілюстрацією того, що таке «розщеплення свідомості» з підручників із психоаналізу. Субʼєкт вигадав особистий віртуальний світ, у якому досі уявляє себе великим геополітичним стратегом із «другою армією світу» й обовʼязковим Леніним/Фоменком/Ільїним як творцями «справедливого всесвіту». Потім розпочинає масштабну війну, масово вбиває цивільних, влаштовує примусові депортації, ущент руйнує великі та маленькі міста, отримує по зубах і виє про те, як на нього віроломно напали. Але/але… Інформаційна ера. Усе під софітами. У прямому етері. Війну розв’язала виключно мракобісна Росія, яка охоче, наввипередки і з насолодою очолює міжнародний тероризм… Поясню просто… 1. Україна абсолютно незалежна. Хоч би що тут відбувалося, хоч би які політичні чи соціальні процеси тривали, Росію це взагалі не обходить. Хто ви взагалі такі? Тому, коли субʼєкт П. знову починає своє тужливе «про державний переворот в Україні у 2014-му», це тільки про повну неадекватність російської політичної «еліти». Хоч би що відбувалося в Україні, Росія не має до цього жодного відношення. Тридцять два роки тому ми стали незалежними країнами, кожна з яких крокує власним шляхом. Ні революції, ні міжнародні альянси України не стосуються росварварів… 2. Відверте насилля, яке демонструє Рф, – це взагалі не про цивілізацію, міждержавні відносини, ідеологію, «багатовекторну політику». Яка взагалі ідеологія може бути в банальних злочинців? Украв, зловили, на шконку – ось ваша ідеологія. Або вертухаєм. Тому що Рф – то тільки про злочини, майбутні суди, покарання та репарації. 3. Росіянам доведеться навчитися платити за рахунками. Попри те що десятиліттями Росія звикала до безкарності, кожна ниточка рано чи пізно закінчується. Для нинішньої Рф історія вже підготувала міцну петлю спецтрибуналу та ще одну – історії. Парад? Ні. Тільки морок. Нині Росію поглинає паніка та фатальний сценарій. Людям, яких Путін затягнув у вигаданий шизофренічний світ «неоімперії», доведеться повернутися в реальність і заплатити з власної кишені за десятиліття байдужості та толерантності до зла. І це добре.

Глобальна дискусія щодо майбутнього місця Рф, країни з дивними, але абсолютно очевидними історичними девіаціями, набирає обертів. І це вкрай важливо. Бо без відповідної терапії нічого не буде. І однією з найважливіших умов «лікування» є поступовий злам історичних фейків (традиційних для СРСР 2.0, під карикатурним брендом якого виступає сучасна Рф). Так, Польща вперше заявила, що хоче домогтися від Рф виплати репарацій за шкоду, завдану в Другій світовій війні. Але ж не тільки в другій. Треба говорити й про іншу шкоду, завдану державним суверенітетам: тотальні обмеження, примусове психіатричне лікування, масові арешти дисидентів тощо. Так чи інакше, початок є. Багато років абсолютно несправедливо СРСР і його правонаступниця Рф вважалися виключно країною – переможцем у Другій світовий. Але категорично замовчувалося те, що Союз і Третій рейх були співавторами війни в 1939 році, що мало вкрай тяжкі наслідки для багатьох країн. Відповідні докази очевидні й не потребують додаткових вивчень, а потребують виключно початкових юридичних фіксацій. На мій погляд, офіційна Варшава виступає з надзвичайно важливою ініціативою, яка розпочинає абсолютно необхідну розмову про відповідальність і покаяння радянського режиму. Репарації для Польщі, на яку віроломно напали з двох боків, – це лише один з елементів цієї розмови. Маємо говорити і про обовʼязкові російські виплати окупованим країнам Балтії, компенсації депортованим народам – кримським татарам, калмикам, інгушам, ічкерійцям, карачаївцям, балкарцям, ногайцям, понтійським грекам тощо. Російська імперія, а згодом СРСР системно й цинічно знищували українців: спочатку схід України заморили тотальним голодом, а після окупації західної частини провели масову «людську чистку» й там. Жорстокість, убивства, депортації, системні катування... Такі злочини не мають строків давності. Треба відновити історичну справедливість і притягнути до юридичної відповідальності. Росія саме тому й поводиться сьогодні так нахабно, що за десятки років злочинів не понесла суттєвої відповідальності – не пройшла через покаяння та масштабні репараційні виплати, які на власній кишені відчув би кожен росіянин. А безкарність завжди є оптимальним живильним середовищем для агресії, реваншизму й класичної російської експансії на суверенні сусідні території…

Що таке сучасна Рф? Все просто: це кров, вбивства, знову кров і знову вбивства. Тільки вбивства і тільки кров. Ну ще й мародерство… Росія зумисно, зухвало, демонстративно вбиває і відверто знущається з… міжнародного права. «Хочете побачити, як крилата ракета влітає в багатоповерхівку і вбиває дітей, що сплять? Сейчас исполним». І навіть зафіксуємо в офіційному статусі Міноборони РФ – «Точно в цель!» Все ще хочете дискутувати щодо того, як має скінчитись війна? Все ще переймаєтесь майбутнім Рф? Банальна дикунська та варварська країна. Росія – це не про цивілізоване дотримання правил, а про їхнє системне порушення. Це стосується не лише України, а в цілому моделі поведінки. Рф, як сарана, приходитиме на будь-які території, вбиваючи, грабуючи, щоб потім з високої трибуни міжнародної організації цинічно розповідати про багатополярний світ. Враховуючи вже заплачену ціну, ми повинні завершити цю війну правильно, виключно поразкою Рф, та повернути верховенство права і мир на континент. А тому, перефразовуючи Гемінґвея, ще раз скажу: «Привіт, зброє!» Привіт, багато зброї…

Феерические танцы феерических людей. Мощнейший фейковый «миротворец» – Беларусь – ультимативно предлагает нам прекратить огонь и сесть за стол переговоров. Немедленно. И при этом – внимательно – не менее ультимативно настаивает на… полном запрете передислокации, поставки оружия, перемещении военных. По сути же прямо говорит – «не сопротивляйтесь уже и дайте России вас дорезать»… Прекрасно понимаю, что легкая жизнерадостная глупость позволяет надеяться на снисходительное отношение. Но не настолько же явно следует проявлять свою жизненную несуразность. Беларусь косвенно участвует в войне на стороне Рф. Т.е. страна активно и даже агрессивно заинтересована в проигрыше Украины. Беларусь предоставляет военную и гражданскую инфраструктуру, территорию, воздушное пространство, полигоны, складские запасы оружия русским для убийства украинцев. Беларусь явно потеряла остатки субъектности, поэтому молча прожевывает безумные «инициативы» безумных «российских шляпников» по тактическому ядерному. И несмотря на все это выходит так на публику и говорит – «а может мы выступим в роли посредника? Мы же такие авторитетные. Мы же имеем право слова»… Простота точно хуже воровства.

Росія, відрізаючи голови… Країна, яка наживо відрізає голову людині, не може належати до сучасної цивілізації. Не може мати партнерських стосунків із кимось. Не може мати право дипломатичного голосу. Не може купляти собі нерухомість в інших країнах. І точно не може головувати в Раді Безпеки ООН. Бо Росія – безумовна країна-людоїд, яка до того ж цим бравує. Залишатися сьогодні, після оприлюднення реальних дій Рф в Україні, нейтральним – це заздалегідь програшна позиція, бо не можна шукати безпеки в пащі людожера. Демонстративно різати голови, катувати беззахисних, убивати беззбройних, ґвалтувати – це і є славетна «русская душа» та єдино можливий «русскій мір». У нас взагалі немає варіантів «домовитися» (хай усі потенційні «миротворці» з інших країн уважно подивляться це відео, а потім іще раз і ще раз). Будь-які спроби шукати компромісу з терористами мають жорстко припинятися. Росію треба ізолювати на тривалий «гуманітарний карантин» від решти світу. Із суттєвими обмеженнями. Жодні дії Рф не деморалізують українців, бо ми не маємо іншого шляху, окрім як дійти до перемоги. Щоб кожного дістати й покарати. Це лише стимул працювати інтенсивніше, донатити більше та стати адвокатом України в парламенті чи за трибуною в кожному куточку планети.

Сучасний «інформаційний простір», і особливо те, як він реагує на спекулятивні теми, є абсолютно передбачуваним. Він дуже активно відгукується на провокативні «зливи», навіть якщо ці «зливи» на вигляд безглузді та неохайні. Росія, і це вже аксіома, випала з глобального «порядку денного» (вірніше, не модерує його ініціативно у своїх інтересах, як робила це останні 15–17 років). Але іноді все ще намагається через умовно «нейтральні» джерела організовувати масштабні компрометуючі кампанії. «Злив документів» про нібито сценарії контрнаступу України чи про оцінки перспектив Близького Сходу – типова гра росіян… Перше: береш тематичні брифінги, щоб створити ілюзію правдоподібності. Частина цих брифінгів відкрита, частину закрито. Компілюєш матеріал як основу майбутнього «документа». Друге: на підставі власного аналізу відкритих брифінгів доходиш необхідних висновків і вбудовуєш їх у «документ». Третє: додаєш трохи перехоплених розмов чи розмов чиновників у барах/ресторанах. На жаль, людина слабка і періодично любить поговорити з колегами про «секрети». Четверте: додаєш відверто фіктивних даних, які й мають спровокувати недовіру. І нарешті, п’яте: масово публікуєш у соц/мережах, легалізуючи «злив». Абсолютно простий алгоритм. Важливо лише забезпечити відносну правдоподібність «документа», актуальний час публікації (у період глобального інформаційного затишшя) і знайти репутаційні «джерела передачі» (або прямі – щоб джерела самостійно передали щось журналістам, не розуміючи, що грають у чужу гру; або непрямі – розмістити матеріали на майданчиках, які моніторяться журналістами та потенційними авторами)… Мета «зливів» начебто секретних даних очевидна. Відвернути увагу від актуальної підготовки до наступного етапу війни…. Посіяти певні сумніви та взаємні підозри між партнерами: «То чи є зливи? А якщо є, то звідки?» і «Чи не треба зменшити обсяги довірливої комунікації?». Внести розколи в певні внутрішні підготовчі процеси…

Якщо у вас є робочий канал отримання розвідданих із Пентагону – ви не станете його руйнувати заради одноденного інформаційного приводу. Якщо ви володієте інформацією про рівень забезпечення та військові задуми противника – ви зробите вигляд, що нею не володієте. Якщо намагаєтеся створити вигляд, що ви знаєте, – отже, ви нічого не знаєте. Це блеф, пил в очі. Ви не володієте даними, а лише намагаєтеся зіграти в дестабілізацію, інформаційно та психологічно вплинути на осіб, що приймають рішення. Росія шукає будь-яких способів перехопити інформаційну ініціативу, спробувати вплинути на сценарні плани контрнаступу України. Внести сумніви, скомпрометувати попередні ідеї, налякати своєю «обізнаністю». Але це лише стандартні елементи оперативної гри російської розвідки – і нічого більше. До реальних планів України це не має відношення. Опубліковані дані, скоріше, спираються на статистичний аналіз поставок, можливих оперативно-тактичних задумів, а також великий обсяг фіктивної інформації. Це по-перше. І по-друге: безперечно, будь-яка війна передбачає постійні спроби розвідорганів ворожої сторони отримати доступ до напрацювань Генерального штабу. І якби Росія справді отримала реальні сценарні заготовки – вона навряд чи оприлюднила б їх. Адже набагато вигідніше заготувати власні зустрічні пастки, залишаючи при цьому другий бік у незнанні про власне знання. Натомість публікація сьогодні – це безумовний доказ виключно оперативної інформаційної гри Росії. Що ж стосується реальних планів контрнаступу – безумовно, російські війська ознайомляться з ними першими. Я б припустив, що це станеться дуже скоро.

Трошки «блогерської» анти/конспірології… Для уникнення буяння «конспірологічних теорій» і відповідного перекручування інформації коротко роз’ясню деталі зустрічі з низкою українських блогерів. В Україні вже 9 років триває гібридна війна, що, окрім бойового фактора, має інформаційний складник. Знаємо це добре. І тому ми повинні залучати всі інструменти для протидії російському впливу в Україні та світі. Кожен інфлуенсер – це окремий канал інформації для своєї аудиторії, яка вимірюється сотнями, тисячами та мільйонами людей. На мій погляд, спільнота блогерів має бути на одній хвилі – продержавницькій і проукраїнській. 1. Ні Офіс Президента, ні я особисто, зрозуміло, не давали жодних нагород присутнім блогерам. Тим більше «нагород інших відомств». Це абсолютно неможливо. За нагородження військових і волонтерів відповідають різні відомства. Тому поставте на цьому величезну крапку… 2. Мета зустрічей – налагодити комунікацію з інфлуенсерами, розповісти про інформаційну гігієну, етичний складник комунікації в період війни та обговорити, яким чином вони можуть бути корисні для боротьби з гібридними загрозами Рф. Не всі однаково розуміють природу війни і тих подій, які відбуваються. Тому мають право на питання, щоб позиції стали більш структурованими… 3. Планую та проводжу безліч непублічних зустрічей із різними представниками впливу в українських соцмережах. Учора відбулася одна з них. Різні аудиторії – різні оф/рекі… Тому не треба конспірології там, де її немає. Подібні зустрічі не є елітарними чи для відзначення якихось досягнень – для цього є українське суспільство, яке саме може дійти висновків, хто та чим займається під час війни. Наше завдання – вести роз’яснювальну роботу, залучаючи всі можливі інструменти.

Заява щодо фейкових «українських ДРГ» у Брянській області. Україна не атакує територію Росії! Україна не відправляє туди ДРГ і не вбиває цивільних людей! Україні цього не потрібно!

Що таке… путін? Саме «що». Тому що це про специфічне явище, коли ти абсолютно не на своєму місці і поводишся як класичний такий «борис/годунов» чи навіть як істеричний «лжедмітрій». Тільки ціна твоєї дивної психічної поведінки – тисячі безвинно загиблих українців. Минув рік великої війни, яка показала нутро «путіна» (як явища). Не путінізму, а саме путіна. Тому що інші – це банальні мерці, випадкові ноунейми (незалежно від прізвищ). Ніщо і ні про що. Просто жерти, красти, дивитися на карикатурного бога, який періодично прискає росою…. Путін розпочав найбільшу за останні 80 років війну, а російський народ, який на сніданок, обід і вечерю їсть пропаганду про уявну велич, кривозубо підтримав. Так що це таке – «путін»? Недалекоглядність, інтелектуальна тупість, дріб’язковість і боягузтво – ці домінуючі риси призвели до найбільш беззмістовної війни в історії Рф. Путін – це точно не про людське. Це скоріше явище колективного несвідомого росіян. Матеріальна реінкарнація глибинної суті російськості. Вони хотіли взяти Україну за кілька днів, а в результаті отримали десятки тисяч загиблих, світову ізоляцію, кризу та наростаюче презирство. Але їм це подобається… Війна стала для них кульмінацією внутрішньої нікчемності. Як спроба розповсюдити цю нікчемність на інші території. Вони йшли до цього роками: позбавилися політичної конкуренції, убили медіа, ув’язнили опонентів. Населення довели до межі бідності, залишивши лише міф про росіян – переможців над нацизмом та «унітаз», який отримаєш тільки за видатні досягнення на шляху нищення інших. «У меня ничего нет: разрушенный дом, я феерический бомжара, но я лично победитель над фашизмом! Или нацизмом?.. Какая разница?! Я «искандерами» разрушу Европу за три дня – и на Берлин!» Але таке явище, як «путін», – це завжди виключно про програш. Величезний програш. Обов’язковий програш… І до речі, із наближенням ефектного фіналу війни, тріумфального для України, усе більше рупорів російської пропаганди істерично розповідатимуть правду про колективного «путіна»… Але це не матимете жодного значення. Тому що 24 лютого 2022 року кожен із «цирку російських уродців» вписав своє ім’я в історію та зробив мерзенний вибір…

Просто зброя… Військова стратегія постачання дуже проста. Вона визначається виключно «етапом війни» та «цілями війни на цьому етапі»… Російська мета: накопичивши ресурси, спробувати перехопити ініціативу. І… заморозити війну на невизначений час. Залишившись на окупованих територіях і втягнувши нас у марні інформаційні протистояння… Мета України зовсім інша. Знищити залишковий ресурс російської боєздатності, завдати кілька великих тактичних поразок, зламати оборону на окупованих територіях і різко наростити темп деокупації. Для цього нам потрібні конкретні інструменти. 1. Системи протиракетної оборони. Щоб закрити небо та вберегти цивільних і міста. Захистити критичну інфраструктуру і транспортну логістику. У цьому ж сенсі також потрібні і винищувачі (ті ж F16), щоб ефективно знищувати балістичні та гіперзвукові ракети. 2. Снаряди важких калібрів. 155 мм. Або 152/122 мм. Багато. Снаряди вкрай потрібні для знищення великих обсягів російських мобілізованих і для недопущення прямих контактних бойових зіткнень. 3. Далекобійні ракети. 150 км і вище. Потрібні для ефективного відпрацювання місць накопичення російських резервів, до/знищення великих тактичних і стратегічних складів, руйнування тилової логістики. Це дозволить суттєво скоротити боєздатність російської армії та подовжити/ускладнити їх логістику. 4. Безпілотна авіація. Ударні, розвідувальні, інші дрони. Контроль простору. Різке підвищення точності знищення живої сили та техніки. Постійна напруга на всій лінії фронту. І ефективні точкові удари, які створюють дисбаланси на конкретних ділянках. 5. Бронетехніка. Важкі танки і бронетранспортери. Необхідні для зламу фортифікаційної оборони росіян на окупованих територіях, максимально швидкого просування на великих траєкторіях. Дозволяють мінімізувати бойові втрати і нарощувати темпи швидкої деокупації, не дозволяючи росіянам фіксуватися на інших позиціях. Що має у свою чергу важливе психологічне значення. 6. Штурмова авіація (разом із фронтовими мобільними елементами ПРО/ЗРК). Необхідна для ефективного прикриття наступаючих частин. Вогневі удари авіації, по суті, прорубують «просіки» в оборонних лавах ворога і тим самим, знову ж таки, мінімізують наші втрати. Уся перерахована номенклатура зброї вкрай важлива саме на цьому етапі. У цілком конкретних – математично обумовлених – обсягах. Партнери абсолютно точно знають всю логіку та математику цього етапу.

FATFізація Рф… Як ми вже з’ясували, на жаль, російські компанії і досі ведуть бізнес із закордонними контрагентами. Ми як держава робимо все, щоб ускладнити ці процеси, бо розуміємо: «російські гроші дорівнюють ракетам», випущеним по містах України. Наступного тижня ми ініціюємо виключення росії, яка є спонсором тероризму, із членів FATF – міжурядової групи з протидії відмиванню брудних грошей. Рф цинічно порушила свої зобов’язання по лінії FATF, розпочавши загарбницьку війну проти України. Нині для росії все ще залишається відкритою суттєва частина світової економіки, яка досі не запровадила санкції. І на жаль, є держави, які не гребують рахувати криваві російські гроші. Як виключення з FATF вплине на Рф? Коротко… ➖Суттєве підвищення вартості ведення бізнесу з Рф. Внесення Рф до чорного списку «юрисдикцій високого ризику» означатиме, що іноземні банки й інші фінансові установи муситимуть проводити додаткові перевірки під час роботи з російськими юридичними особами, щоб перевірити, чи не є вони злочинцями/шахраями. Закордонним контрагентам стане дорожче, а отже, невигідно вести бізнес із росією. Різке збільшення вартості так званої «юридичної логістики»… ➖Зменшення можливостей ухилятися від санкцій. Наразі режим санкцій часто дає російським компаніям змогу обійти фінансові санкції, наприклад структуруючи транзакцію через російський банк, який не потрапив під санкції. Внесення Рф як держави до чорного списку ліквідує такі «безпечні притулки» та свободи… ➖Обмеження торгівлі Рф зі світом. Буде важче отримувати платежі за експорт і здійснювати платежі за імпорт. Наприклад, коли Іран потрапив до чорного списку FATF у 2020 році, його експорт товарів і послуг скоротився приблизно на 30%. ➖Відтік прямих іноземних інвестицій. Іноземні компанії зіткнуться з набагато більшими витратами на інвестування в Рф, а переказ коштів до Рф стане проблематичним. Навіщо мати головний біль? Репутаційні ризики, дорого та незручно… Поширюйте в соцмережах заклик виключити росію зі складу FATF як державу – спонсора тероризму – #BlacklistRussia.

Грані… лицемірства… Майже рік війни. І лише 9% із майже півтори тисячі світових компаній покинули ринок Рф… Серед західних компаній, які залишилися працювати в Росії, найбільшу частку становлять німецькі (19,5%), 12,4% – американські, 7% – японські. Зокрема, залишилися працювати в державі-терористі: METRO, Leroy Merlin, Auchan, Nestle, Unilever, Procter & Gamble, Siemens, Pfizer, Philip Morris, Bayer, Acer, Alibaba, CloudFlare, Societe Generale, Credit Suisse, Lenovo, Asus, Cersanit тощо. Деякі західні банки взагалі за рік повномасштабної війни отримали надприбутки в Росії. Raiffeisen збільшив прибуток у Росії на 313%. За 2022 рік прибуток російського філіалу склав 474 мільйони євро, і це найбільша сума серед філіалів Південно-Східної Європи. Податок на прибуток компаній у Росії – 20%. Отже, Raiffeisen за останній фінансовий рік поповнив російську казну на 94,8 мільйона євро тільки цим податком. Сума інших зборів набагато більша. Тобто це і є податок на війну, на вбивства українців. Більше того, Raiffeisen визнав псевдореспубліки «Л(Д)НР», запропонувавши частково мобілізованим кредитні канікули. Його приклад наслідували Citibank, Credit Europe Bank й OTP Bank. Нещодавно НАЗК визнало американську корпорацію міжнародним спонсором війни. Компанії належать такі дочірні підприємства та бренди, як Gillette, Fairy, Tide, Ariel, Lenor, Mr. Proper, Pampers, Always, Head & Shoulders, Pantene, Old Spice, Hugo Boss, Max Factor тощо. Вони не лише не вийшли з ринку рф, але й продовжують роботу комбінату побутової хімії, що є найбільшим у світі виробником мийних засобів для P&G, і заводу з виготовлення лез та станків для гоління Gillette. Працюючи в Рф, міжнародні компанії сплачують у російський держбюджет податки, які використовуються для виготовлення продукції оборонно-промислового комплексу. Загальний річний виторг цих 1200+ компаній у Росії – майже 290 мільярдів доларів. Це п’ята частина ВВП Рф. Окрім того, компанії ще й сприяють мобілізаційним заходам. Відповідно до нового російського законодавства, корпорації, які працюють у Рф, змушені сприяти призову працівників до армії та фінансувати їхнє військове спорядження. Не вийти з ринку Рф за рік повномасштабної війни – це не випадковість, а свідома позиція. Не забуваймо і про рівень корупції в Рф. Кожен бізнес поповнює кишені безпосередньо путіна та його оточення – авторів агресивної війни в центрі Європи. Пасивна бездіяльність – це також злочин. Поповнюючи російський бюджет мільярдами доларів, вони заважають швидко та в правильний спосіб завершити війну. Єдиний можливий шлях закінчення війни – це абсолютна поразка Росії, трибунал для вищого керівництва й військового командування та репарації для України. А колективний Захід, чий ринок для міжнародних корпорацій є пріоритетнішим, ніж Рф, має проявити жорстку позицію. Зрештою кожен суб’єкт у цій партії має визначитися: декларувати цінності на папері чи діяти. Мовчання вбиває. Буквально.

Гібрідноє… Паніка, страх і знову паніка. А також – масштабні внутрішні інформаційні конфлікти. Саме на це роблять ставку росіяни в межах інтенсифікації гібридного компоненту війни… І так, не слід недооцінювати інформаційної складової: у опонентів є ресурс, масштаб, креативні групи, розуміння, що «стиль Скабєєва/Соловйов» – це не для серйозної гри… Приклад? Масштабування меседжу про те, що «вони потужно атакують одразу з усіх напрямків і візьмуть під контроль центри ухвалення рішень». Це може деморалізувати. І навіть налякати. Головна мета – паніка, а за нею – зневіра. А на додачу – внутрішні «моральні ангели», які потужно розносять «всі крадуть, всіх у відставки»… Це важливо для агресора? Безумовно. Бо: 11 місяців війни показали, що ми можемо дати відсіч та встояти. Боротьба триває, спротив міцнішає, а підтримка наших закордонних партнерів збільшується. Це дуже лякає представників «великої Рф, яка всіх за три дні на шматки рве»… До речі, навіть вчорашні найбільші євро/песимісти вже кажуть, що війна має завершитися програшом росії. На це націлена не лише Україна, а й увесь цивілізований світ. Так от, все/таки нам треба розділяти «реальні можливості Рф» та слова Рф про ці можливості. Російські пропагандисти вміють гучно говорити про перемоги, яких немає. Що ж по факту? Вони не можуть взяти навіть маленькі населені пункти і діють методом «спаленої землі»: обстрілюють територію та заходять в села, де не залишається нічого живого. Вони пробуватимуть відволікати наші Сили оборони, наступаючи з різних напрямків, але наша розвідка все фіксує. Знову ж таки, вони могли робити це більш-менш ефективно, коли мали контрактну армію – найбільш злагоджену та логістично відбудовану. Натомість зараз у них – армія мобілізованих, у якій вибито командирську ланку нижчого та середнього рівня. Лякаючи нас та Європу гібридним компонентом війни, росіяни продовжуватимуть схиляти владу до поступок. Будь-які поступки – це капітуляція, і ми цього не допустимо за жодних обставин. Тимчасове перемир’я призведе лише до наступного етапу війни в Україні, а в Європі розгорнеться хаос та тероризм, щедро фінансований російськими грошима. Усе це очевидно. Тому, перше – не реагуємо на гібридні прояви росіян. Друге – пам’ятаємо, що Україна все бачить, контролює, готує відповіді. Третє – не граємо в гру росіян про «великий наступ, якого треба боятись». Рф втратила свою армію, а зараз пробує дограти мобілізованим резервом. Четверте – не втягуємось у руйнівні внутрішні «війни». Усіх крадіїв самі доженемо.

Ключовий сценарій… У короткостроковій перспективі Рф вдасться до певних наступальних дій, через які обов’язково втратить багато особового складу, сил і засобів. У межах контрнаступу, який розробляється Генштабом ЗСУ й докладно обговорюється на засіданнях Ставки Верховного Головнокомандувача, Рф зазнає двох-чотирьох суттєвих поразок, і саме після цього процеси розпаду й остаточної деморалізації в російській армії стануть незворотними. Росіяни продовжать тікати. Водночас вони отримають ще більше мертвих, а на вулиці російських міст масово виходитимуть поранені й ампутанти і жорстко протестуватимуть. Територією Рф ширитиметься протест не політичного, а соціального характеру – через втрачених на війні близьких. У цей час в оточенні Путіна розгоряться суттєві внутрішні міжусобиці. Почнеться класичний російський пошук винних. Силові вертикалі ослабнуть і почнуть швидко занепадати. Українська армія зупиниться на кордонах 1991 року, а в росії розпочнеться неконтрольована політична трансформація. Певні суб’єкти федерації (етнічні) отримають супер/шанс стати самостійними і зможуть це зробити. Ядерна зброя так чи інакше контролюватиметься, зокрема й залишками російського генералітету. Тому немає великих ризиків, що вона з’явиться на чорному ринку чи буде принаймні якийсь час неконтрольованою. Тимчасово сформований уряд Рф почне реальні переговори щодо відповідальності за злочини в Україні й щодо зон демілітаризації на кордоні. І зрозуміло, щодо значних компенсацій за вбивства та руйнації. Дата реалізації цього сценарію залежить від наявного в України інструментарію – від того, коли Україна отримає точну кількість чітко визначеного озброєння. Україна надала нашому партнерському Альянсу конкретні цифри й найменування. Нині ми на етапі, коли війна є обґрунтованою математичною моделлю. Формула проста: хочете якнайшвидшого завершення війни – своєчасно дайте Україні більше зброї, якої ми просимо.

Чому я вже неодноразово підкреслював сумнівну якість інтелекту ключових російських персонажів? І чому є великі сумніви в тому, що той же Путін у класичному сенсі ще є дієздатним? Дивіться. Сьогодні суб’єкт Пєсков знову включив свій відомий типаж глашатая-шарманщика і на повному серйозі заявив, що Україна для закінчення війни має «врахувати вимоги Росії». Тобто віддати території, забути масштабні злочини, знищену інфраструктуру, прийняти право росіян втручатися в нашу внутрішню політику та відмовитися від зовнішньополітичного суверенітету. Пєсков навіть іще зухваліше продовжив: «Що раніше Зеленський виявить готовність враховувати вимоги росії, то швидше все закінчиться», у такий спосіб ніби натякаючи, що в іншому разі вона продовжить бомбити, вбивати, знищувати… Так ось, чому все ж таки в них «глибинні проблеми» з інтелектом? Тому що насправді подібні заяви Пєскова треба читати дещо по-іншому. Серійні вбивці зайшли в чужий будинок, спалили кімнату, побили/зґвалтували/вбили дітей і жінок і тепер вустами особистого обслуговчого персоналу кажуть: «Швидко погодьтеся з масштабним приниженням і розбоєм, не чиніть опору та не вбивайте наших хлопчиків, які мають право вас безкарно вбивати, приготуйте нам борщ – і… гаразд, ми вас, українців, прощаємо!» Точно ще хтось не зрозумів, що з не дуже адекватними суб’єктами розмовляти нема про що?

​​14 января 2023 года. Днепр. Умышленный удар российской ракетой по многоквартирному дому. Россия делает это преднамеренно, демонстративно, публично, показывая всем еще раз: «Мы, русские, пришли убивать, решать, разрушать...» Поэтому нет никаких финальных вариантов. Кроме одного: обязательного, безусловного проигрыша России. Чтобы реально остановить войну. Чтобы физически и юридически достать каждого убийцу. Чтобы каждый из нелюдей сел на скамью подсудимых. Чтобы вернуть ответственность за военные преступления. Все на самом деле просто.  Первое: не обращайте внимания на любые слова русских. Это ложь, под скребущиеся звуки которой они умышленно бьют ракетой по многоквартирному дому, чтобы орать от радости. Точно хотите видеть эти измазанные чужой кровью лица? Второе: перестаньте предлагать «мирные планы», «турецкие столы переговоров», «обязательные гарантии России». Не кормите убийц. Не поощряйте негодяев. Не порождайте у них желания убивать еще больше. Лучше лишний раз помолчите и демонстрируйте публично абсолютное непонимание природы «русского зла». Делаете только хуже. Затягиваете войну. Поощряете следующие убийства. Еще раз: убийцы должны нести наказание, иначе это никогда не закончится… Третье: давайте перестанем думать/ждать. Остро, просто вчера еще необходимо было оружие – много оружия. Чтобы дойти до конца. Чтобы наказать. Чтобы заставить платить. В том числе за многоквартирный дом в Днепре. Украина это сделает – обязательно. Просто нужно оружие. Много оружия. Прямо сейчас. Поэтому выберите для себя опцию: дать оружие или молча смотреть на то, как русский убийца убивает гражданских…  Четвертое: Герасимов. Впишите и эту фамилию в один ряд с авторами концепции «массированно атакуем многоквартирные дома». Герасимов также не умеет воевать, как и прочие русские. Только убийства гражданских, запугивания, крылатые ракеты и масса мобилизованных. Тактика русских неизменна: открытый геноцид…  И пятое: перетерпим, обязательно догоним, сломаем хребет. Это уже вне всяких сомнений. Если кому/то из партнеров страшно, просто стойте за нашей спиной. Молча. Не нужно продолжать «искать выход». Мы дойдем до конца. Потому что нужно. Потому что нет другого выхода. Потому что это справедливо… Фото: Государственная служба Украины по чрезвычайным ситуациям

К русским… изгоям… В ночь с 31 декабря 2022 на 1 января 2023 подумайте остатками своих «коллективных мозгов», почему вас презирает мир и почему вы тупиковая ветвь человечества…

Знову про «зберегти обличчя Путіну» На жаль, навіть після 10 місяців війни пан Кіссінджер так нічого і не зрозумів… Ані природи цієї війни, ані її впливу на світовий порядок. Рецепт, до якого закликає ексдержсекретар, але боїться проговорити вголос, простий: умиротворити агресора шляхом принесення в жертву частини території України з отриманням гарантій про ненапад на інші держави Східної Європи. Кіссінджер не розуміє: якщо всім потенційним «відморозкам» стане зрозуміло, що дорослих немає вдома (тобто міжнародне право не працює), це означатиме, що безпеку неядерних країн тепер зможе врятувати лише наявність ядерної зброї. І я не певен, що йому сподобається такий розвиток подій. Усі прихильники «простих рішень» мають пам’ятати очевидне: будь-яка угода з дияволом – «поганий мир» за рахунок територій України – стане перемогою Путіна та рецептом успіху для автократів по всьому світу. Тобто лише масштабує апетити Росії, суттєво збільшить російську агресивність, мультиплікує нові конфлікти по всьому світу, зробить ракети інструментом міжнародних відносин і призведе до ери нестабільності й нової гонитви за атомом з боку неядерних держав. Єдиний можливий шлях закінчення війни та встановлення миру лежить через повернення поваги до міжнародного права. А отже, через звільнення Україною своїх територій, відкритий судовий процес над російськими воєнними злочинцями та зобов’язання Росії до багаторічної виплати репарацій. На щастя, із кожним днем це все більше розуміють у західних столицях по обидва боки океану: ми чуємо це від Столтенберга та Борреля, Штайнмаєра та Держсекретаря Блінкена. Це говорить про одне: час «совєтологів» і любителів у будь-якій незрозумілій ситуації принести в жертву частину Європи закінчився разом із падінням Берлінської стіни. Настав час відповідального лідерства.

«Русская болезнь» «Якщо Росія програє, Гаага чекатиме навіть двірника за кремлівською стіною» – голос «Симоньян»… «Якщо ми програємо, на кону буде не лише існування Росії, але й наш особистий добробут» – мантра «Скабєєва»… «Наше завдання – зберегти країну. Вони не просто витруть об нас ноги, а розірвуть на частини» – рингтон «Медведєв»… Еволюція класичного російського понторізства. «Мы сейчас всех на колени. Повторим. У нас ядерная бомба и «Искандеры». Бойтесь нас!»…  Але…  Від «не дражніть російського ведмедя» і «демонтажу України як держави» до «хоча б просто уникнути трибуналу» лише за 9 місяців. І це тільки початок)… Той, хто вчора хотів «зламати» українців перебоями зі світлом, насправді вже давно поплив сам. Навіть російська пропаганда розуміє: можна випустити в повітря сотню ракет за сто мільйонів доларів, щоб залишити якесь місто без світла на кілька днів. Але це ніяк не вплине на перебіг війни та неминучість російської поразки. А тому головне завдання для Кремля сьогодні одне: під будь-яким соусом, але випросити, вимолити та виклянчити «переговори», а з ними – «припинення вогню». Тобто отримати оперативну паузу для відновлення, фіксацію присутності на окупованих територіях, гарантію відсутності контрнаступів і, головне, юридичної відповідальності за масові воєнні злочини… Мушу засмутити всіх занепокоєних, які тимчасово засіли в московських ресторанах. Єдині переговори, до яких варто готуватися російській політичній верхівці, – переговори зі спеціальним прокурором про можливість покращення умов утримання під вартою в обмін на сприяння слідству та свідчення проти соратників. Скоро.

Про блекаути Так, Рф демонстративно веде війну геноцидного типу. Так, ключова ціль – енергетика. Бо їм страшно. Бо не вміють воювати. Бо ненавидять нас дико, тому не зважають на те, що порушують усі норми міжнародного гуманітарного права… Але не треба нас лякати і не треба апокаліптити. Бо щоразу коли я чую від цієї дивної варварської імперії (Рф) погрози, що якщо українці не підуть на ультиматуми Кремля, то залишаться без світла, газу та опалення, я згадую стару відому притчу. Дуже доречну саме сьогодні… Коли Філіпп II, батько Олександра Македонського, підкорив Елладу, кров’ю примусивши до миру Афіни, він кинув око на Спарту – маленьку грецьку державу на півострові Пелепонес. І відправив туди понтовитого посланця з листом-ультиматумом про капітуляцію: «Я підкорив усю Грецію. Я маю найкраще у світі військо. Здавайтеся! Якщо я захоплю Спарту силою, якщо я зламаю ваші ворота, якщо я проб‘ю ваші стіни – я зрівняю із землею ваше місто та знищу все його населення». Уважно прочитавши класичні пропагандистські понти (нічого не нагадує?) македонського царя, спартанці надіслали відповідь. Що складалася з одного слова. «Якщо» ;) Так і з російським шантажем: не країні, що грозилася взяттям «Києва за 3 дні» та звітувала про «повністю знищене українське ППО», – диктувати умови на 272-й день війни. Не країні, що істерично мобілізує сотні тисяч, вводить воєнний стан, перевіряє бомбосховища в Омську і риє окопи в середній частині Рф, – щось вимагати… Бо «якщо» вже працює… …А тим часом терміни відновлення електропостачання у Херсоні з боку енергетиків перейшли від «відновленню не підлягає!» до «впораємося за +/- місяць». Бо це Україна. Для якої немає нічого неможливого.

​​Зазвичай ми цього не робимо. Не оприлюднюємо журналістські запити. Але цей виявився вкрай дивним і, як я розумію, має абсолютно конкретні наміри.  І все було б нічого, якби це питання не стосувалось пошуку чорної кішки в прозорій кімнаті. А точніше – спроби кинути тінь на колегіальне рішення… Ставки Верховного Головнокомандувача в чиїхось комерційних інтересах.  Тому давайте вже спускатися на землю. Ми знаходимося у стані повномасштабної екзистенційної війни з великим та ресурсним противником. Ця війна ведеться за саме існування Української держави. І ця війна ставить перед державою дуже і дуже конкретні виклики. Більшість із цих викликів – логістичних, енергетичних, соціальних, військових – такі, з якими не стикалася жодна країна у світі. Один із них – забезпечення українського війська, що веде активні бойові дії на лінії фронту довжиною понад 2000 км. У цих умовах усі ресурси мають працювати на забезпечення потреб країни, що веде бій. Не сьогодні. На вчора. Щоб було завтра. А тому доводиться приймати негайні і жорсткі управлінські рішення, наступати на права певних власників, що неможливо за мирних часів…  Рішення про відчуження «Укрнафти» (що роками була в руках олігархів), як і чотирьох інших критично важливих підприємств, було прийнято на Ставці Верховного Головнокомандувача.  Це свідоме виважене колегіальне рішення, що ухвалено військово-політичним керівництвом держави одноголосно.  Ці підприємства, включно з «Укрнафтою», передані не до Офісу Президента. Вони передані в управління Збройним Силам України на час дії воєнного стану. Ще раз.  1. Одноголосне рішення всіх силовиків на Ставці.  2. Передали саме ЗСУ.  3. Абсолютно без різниці, як до цього ставиться той чи інший олігарх. Який, може, й хотів би через медіа створити хайп…  Здавалося б, усе зрозуміло, очевидно, на поверхні. Але все ж таки дозволю собі запитання у відповідь. Невже хтось дійсно хоче залишити критично важливе підприємство для армії під час війни… олігарху? Окрім, звісно, самого олігарха. Переконаний також, що рішення Ставки беззаперечно підтримується суспільством та журналістською спільнотою…

«Русские долго запрягают, но быстро едут». Питання тільки, куди і як… У деяких історичних висловах лише з часом проявляється правильний сенс. Знадобилося майже 200 років, щоб усі зрозуміли: весь цей час у цій фразі містилася дика помилка перекладача. Бо «йдуть» росіяни, звичайно, ду-у-уже швидко. Але туди, звідки прийшли. Куди саме? Продовжити може кожен сам…

Я пам‘ятаю, як у листопаді минулого року наші партнери боялися говорити слово «Javelin». Сама ідея передачі Україні летальної зброї, навіть оборонного типу, викликала в очах співрозмовників страх. Я пам‘ятаю, як у квітні нам казали: «Артилерія? Країни НАТО ніколи не будуть постачати важку зброю проти російських військ. HIMARS? Забудьте це слово». Я пам‘ятаю, як у травні нам казали, що Україна – це Європа, але ми не зможемо отримати статус кандидата в ЄС, бо є країни, які ніколи це не підтримають. Від поради «прийняти та змиритися» до позитивного рішення Ради Європи минуло менше місяця. Такі самі історії можна навести про SWIFT, нафтове ембарго, ленд-ліз, сучасні зенітно-ракетні комплекси та багато інших речей, які вже стали буденністю. Сьогодні українці пишуть історію в прямому ефірі, змінюючи реальність власноруч: кожен солдат в окопі стає суб’єктом геополітичних процесів, а кожен дипломат впливає на створення нового світопорядку. Кожна розмова, заява чи меседж у твітері програмує інформаційний порядок денний, задає дискусію та змінює реальність шляхом змінення позиції західних еліт. Президент Зеленський та українська дипломатія довели: в українських підручниках з міжнародних відносин немає слів «ні» чи «ніколи». Там є слова «коли» та «як». Попереду на нас чекає довгий та складний шлях, але дорога завжди вибудовується для того, хто йде. Пройде небагато часу – і Україна нарешті отримає американські Abrams та німецькі Leopard. У нас на озброєнні з‘являться БМП Marder, а в небі – винищувачі F-16. Українські HIMARS будуть знищувати російську логістику в глибокому тилу за допомогою ракет ATACMS, а наші міста будуть надійно захищати IRIS-T, NASAMS, Hawk та C-RAM. Сучасні ж антидронні системи назавжди закриють простір від іранських дронів-терористів, перетворивши їх із неприємності та загрози – на рекламну розсилку в папці «Спам» на пошті. Сьогодні комусь може здатися, що звільнення територій, військова поразка Росії, трибунал над російськими злочинцями, російські репарації чи повноцінний вступ України в НАТО – це далекі та недосяжні цілі. Але це не просто цілі – це план. І ми йдемо за ним, випереджаючи графік. … Ця війна закінчиться так само швидко та раптово для багатьох, як і почалася, але найскладніша частина шляху ще попереду. Зима близько. Попереду на нас чекає довга та темна ніч. Але за нею точно зійде світанок. Український світанок.

Масштабні ракетні обстріли центрів українських міст – свідчення терористичної сутності російського режиму. Маски відкинуто: має місце цілеспрямоване масове вбивство цивільних і руйнування цивільної інфраструктури. Це, безумовно, є свідченням передсмертних конвульсій пораненого звіра. Не вміють воювати на полі бою – б’ють по цивільних ракетами… 75 ракет запущено по Україні. 41 збито нашою ППО. Але… Той, хто хоче зламати українців, радше поламає свої гнилі зуби.

Дуже подобаються прості «політичні анекдоти», де традиційну головну роль «дуркА» обов’язково грають російські пропагандисти… Так от, сьогодні ці анекдотичні персонажі активно радіють важливій «зовнішньополітичній перемозі»: поки Володимир Путін готується до візиту до нової країни-партнера – Ірану, Північна Корея… визнала кримінальне угруповання «ДНР». Фантастична перемога. Фантастичне досягнення, заради якого треба будо вщент знищити репутацію «великої Рф»… І все ж таки маю погані новини для прихильників «русского мира». Через певний час КНДР може визнати незалежну Бурятію та Демократичну Республіку Тива.